Ім’я Самвела Адамяна стало відомим на всю країну після його участі в телевізійному конкурсі «МайстерШеф», де 33-річний кухар-аматор увійшов до трійки фіналістів. Крім того, він — популярний відеоблогер. Його канал на YouTube, який існує з вересня 2013 року, вже має 24 тисячі передплатників.
Але головний талант Самвела Адамяна, безумовно, артистичний. У Дніпропетровському театрі опери та балету кажуть, що в деяких виставах без нього не обійтися…
— Самвеле, під час телеконкурсу ви розповідали, що вже шестирічним пекли млинці. Як вам дорослі це довірили?
— Та ніхто не довіряв. Бабуся подоїла корову, принесла піввідра молока і кудись пішла. А я зліз із печі, взяв великий тазик, в якому бабуся прала, набив туди яєць, бо бачив, як вона це робила, додав молока, борошна, цукру. Все перемішав. Потім став на табуретку, бо до плити не діставав, поставив дві сковорідки, і вийшли млинці — 300 штук напік!
— Ого! Дуже хотілося млинців чи приваблював сам процес?
— І млинців хотів, і захотілося їх зробити. Причому дуже багато, бо наша сім’я тоді була чималенька: я, сестра, брат, мама, бабуся з дідусем, вітчим. А коли бабуся пекла млинці, то виходило кожному по три-чотири. І всі завжди говорили: «О, які смачні млинці!» Напевно, я хотів, щоб і мене похвалили.
— Похвалили?
— Так. Якби насварили, відбили б охоту щось готувати.
— У кого цього вчилися?
— Сам учився. Бабуся дуже добре готувала. Мама виписувала кулінарні книжки, і я там усі рецепти читав. Жили ми в селі Дмитрівка Запорізької області. Мали корову, а отже, було молоко, сир, сметана, масло. Своя картопля, овочі, м’ясо. Духовка і піч є. Бери все, дивись у книжку і роби. Звісно, я вибирав прості рецепти, бо жодних шпинатів чи спаржі не вирощували. А ось запечена гуска з яблуками — наш делікатес. Я років у вісім запікав гусей.
— Як вдалося стати учасником«МайстерШеф»?
— На моєму каналі в YouTube є кулінарне відео, яке побачили співробітники СТБ. Там я не тільки салати роблю, а й щось розповідаю. Можу співати, можу жартувати. Тож кастинг не проходив, одразу запросили до сотні. Нам з першого дня говорили, що треба робити красиві презентації. Бо ж глядачі не можуть страву скуштувати, їм потрібна красива картинка.
— Конкурсантів спеціально налаштовували говорити погано про інших, робити якісь підстави? Хоча особисто вас це не стосується.
— Ні, не налаштовували. Ніхто не говорив: «Підійди до Бабошиної, дай їй тазиком по голові!» Жодних сценаріїв. З нами працювали психологи, адже ми перебували у стресових умовах, і журналісти, які певним чином провокували на якісь речі. Наприклад, говорили: «Сьогодні я мало не заснула. Ви б там жвавіше, цікавіше…» Або після конкурсу запитують: «А чому це вона варила борщ, коли ти їй сказав картоплю?» І ти відповідаєш: «Тому, що вона така і сяка!»
— Чого було більше: інтриг, підлості чи взаємодопомоги?
— Усе було. І підлота прямо на очах, яку потім переводили начебто у жарт. І крадіжки продуктів. І дружня підтримка була.
.jpg)
— Самвеле, ви народилися в Грузії?
— Ні, ми з сестрою і братом народилися в Україні. А в Грузії, на батьківщині батька я бував — це вірменське село Кабур Цалкінського району. У Дмитрівку батько приїжджав будувати школу і дитячий садок. Тут і познайомився з мамою. І вона поїхала за чоловіком. У батька 18 чи 19 братів та сестер. Але жила мама в Грузії недовго, батько працював на будівництві по 4—5 місяців, потім повертався. Мама могла з ним поїхати. А в основному жили тут, у бабусі. Мені було років п’ять, коли батьки розлучилися. Батько оселився з новою сім’єю в Башкирії. А в мене ще було два вітчими, з якими мама теж розлучилася — через їхню пиятику.
— Батька пам’ятаєте?
— Так. Але він для мене чужа людина. Зустрілися, коли мені минуло 19. Після школи, в неповні 16, я поїхав до Москви заробляти гроші. Торгував там на ринку. Минуло два роки, і мене розшукала міліція. Сказали, що маю повернутися в Україну і йти в армію. Поїхав додому. Був 1999-й, у серпні сталося сонячне затемнення. Я на нього подивився і осліп на одне око. Півроку лікувався, зробили операцію. Про армію вже не йшлося. Влаштувався кухарем у тракторну бригаду. А потім вирішив іти у театральний інститут. Брат із Башкирії зателефонував, сказав, що там можна вчитися безкоштовно. А у нас розповідали, що треба хабарі давати… І я вступив на підготовче відділення Уфимського інституту мистецтв. Так побачився з батьком. За два тижні ми посварилися, і він мене вигнав. Спочатку я жив на вокзалі, потім влаштувався на роботу в ЖЕК маляром-штукатуром, знайшов квартиру.
— А співати коли почали?
— Коли працював у ЖЕКу, знайшов на смітнику платівки. І на старому програвачі їх слухав: Лємєшев, Шаляпін, Утьосов. У підвалі в підсобці їх копіював. І подумав: «А чого ж я співав раніше фальцетом, коли треба по-іншому, щоб голос зсередини йшов. Коли зрозумів, що голос у мене є, аж страшно стало! Якось почув по радіо, що Людмила Зикіна набирає благодійний курс для тих, хто не може платити за навчання. І я поїхав у Москву. Конкурс був великий — із двох тисяч чоловік взяли 12. Приїхала Зикіна: «Отаку пісню заспівайте, а тепер таку».
— Що ви співали?
— «О, Марі!» Це італійська пісня. «Случайный вальс», «Услышь меня, хорошая» тощо. Зикіна встала, поцілувала: «Беремо його!» Так я став студентом ГІТІСу, вчився на актора музичного театру. Художнім керівником у нас був режисер Большого театру та Театру оперети Георгій Анісімов. Геніальна людина! Та через конфлікт із директором фонду Зикіної Михайлом Кізіним ми не провчилися й року. Він почав гнобити і виганяти з надуманих причин студентів. Ми поскаржилися, а Зикіна закрила курс. Тож я повернувся в Уфу. Рік пропрацював. Але так хотілося вчитися і співати! Тоді поїхав в Україну, вступив до Харківського музичного училища, потім уже в 30 років закінчив Харківську консерваторію. За сім років навчання змінив вісім педагогів, а свого не знайшов. Якось на музичному конкурсі почув, як співала Оксана Крамарева. Подивився програмку: її педагог Леоніда Градосельська — викладач Дніпродзержинського музичного училища. І я після консерваторії приїхав до неї перенавчатися. Всі її учні вступали до консерваторій, багато з них співають за кордоном. Леоніда Сергіївна взяла мене викладачем академічного вокалу і паралельно займалася зі мною як з учнем.
— А як потрапили в Дніпропетровський оперний?
— До 70-річчя Градосельської училище подало документи на удостоєння її звання заслуженого працівника культури, яке, до речі, так і не дали. І я на знак подяки вчительці став збирати відгуки про неї в театрах і консерваторіях, де є її учні. В Дніпропетровському оперному це Оля Ус. Звернувся по відгук до режисера театру Віктора Чайки, який запросив мене на прослуховування. І мене одразу взяли.
— Якою була перша роль?
— Виконавець королівських бажань у «Білосніжці». Затим одразу ввели в інші спектаклі.
— А роль Керубіно у «Весіллі Фігаро», де ви неперевершені, подобається?
— Так. Мені до душі всі партії. За головними ролями не ганяюсь, бо з таким навантаженням, яке маю, їх важко співати. Подобається виходити на сцену, працювати в театрі. Для мене важлива атмосфера в колективі. Я люблю, коли на сцені все живе. Тоді глядач дивитиметься. Сцена — це життя.
— Які співаки, яка музика до вподоби?
— Кумирів не маю. Подобаються виконавці, які вміють співати без голосу. Наприклад, Олександр Вертинський, Леонід Утьосов, Марк Бернес, Алла Баянова, Ізабелла Юр’єва. Із сучасних — Святослав Вакарчук. Енергія у нього яка! Яка харизма! А загалом музику слухаю різну.
— Вас, мабуть, часто запитують: театр чи кулінарія?
— Запитують. Запитують, чи змінилося моє життя на краще після «МайстерШефу». А що в мене до нього було поганого, не розумію. Головне, що я перевірив себе, чогось навчився. Ані кулінарну школу, ані ресторан відкривати не збираюся. Інколи даю майстер-класи. Не прагну великих грошей і великої слави. Задоволений тим, що є. Буде більше — прекрасно! Не буде — і так добре.
А родина, кохана людина?
— Є дівчина — Оля. Вона землячка, з Мелітополя. Домристка.
Наталія БІЛОВИЦЬКА,
«Урядовий кур’єр»
ДОСЬЄ «УК»
Самвел АДАМЯН. Народився 1981 року на Запоріжжі. Закінчив Харківський національний університет мистецтв ім. І. Котляревського. З 2012 року — соліст Дніпропетровського театру опери та балету.
КАРТОПЛЯ ТУШКОВАНА ВІД САМВЕЛА АДАМЯНА
Посмажити свинину з цибулею і морквою. Почистити й порізати на чотири частини картоплю. Порізати 7—8 солоних огірків, подрібнити кубиками гарбуз (його має бути в 3—4 рази менше, ніж картоплі). На дно каструлі покласти смажене м’ясо, залити водою. Потім покласти картоплю, огірки, гарбуз і все тушкувати. Сіль, спеції за смаком. Можна все перемішати, додати духмяного перцю, розмарину, чебрецю, ложку паприки, ложку сметани.
Ми в Google+