У буремні часи української історії виростали постаті особливої криці: силою свого таланту й нерідко життям вони утверджували право на самостійне й соборне існування нашої держави, продовження її багатовікової історії. Доля цих діячів науки, літератури, мистецтва, культури складна і трагічна, але сяйво їхньої справи життя видніється на покоління, адже вони творили про Україну й задля України майбутнього.

Так і надзвичайно працьовитий художник у стилі українського імпресіонізму, блискучий знавець орнаменту в ужитковому мистецтві, досконалий книжковий графік, мистецтвознавець, колекціонер і педагог Василь Кричевський, 150-річчя з дня народження якого відзначали на державному рівні цього місяця, став найхаризматичнішою постаттю українського мистецтва свого часу.

Найголовніше, що він зумів осягнути, шедеврально переосмислити і зберегти самобутній дух українського народного мистецтва й у творчості започаткувати оригінальний напрям українського архітектурного модерну.

Учив і вчився

Знаково, що захоплення народним мистецтвом привело художника до гончарного містечка Опішного на Полтавщині. Упродовж 1902—1919 років він неодноразово бував і жив тут, залучав майстрів до оздоблення проєктованих ним будинків. 1914 року, мешкаючи в містечку тривалий час, вчився гончарювати. Востаннє був в Опішному 1938 року. За проєктом і стилем Василя Кричевського під керівництвом будівничого Юрія Лебіщака впродовж 1914—1916 років в Опішному було зведено будинок Кричевського — Лебіщака. Діяльність у будівлі гончарних шкіл, а згодом артілі, заводу «Художній керамік» означила її як осердя розвитку українського гончарного шкільництва.

Із початку 1920-х років і до Другої світової війни Василь Кричевський жив у Києві, маючи визнання й авторитет. Під час німецької окупації міста залишився у столиці через хворобу дружини, а з поверненням більшовицької влади, рятуючись від утисків і переслідування тоталітарного режиму, виїхав разом із родиною спершу до Львова, звідки згодом вирушив до Чехословаччини, потім до Австрії, Німеччини, Франції — й за океан, до Венесуели. На жаль, там і завершився земний шлях великого мистця. У різні роки емігрувати були змушені й інші члени родини, вже знані на той час мистці сини Василь і Микола та їхні родини. Проте навіть далеко від рідної землі Кричевські продовжили творити на українську тематику за спогадами про рідні й дорогі серцю місця, краєвиди, сюжети.

На Батьківщині імена вимушеного емігранта Кричевського та його нащадків викреслила тоталітарна влада, вони тривалий час залишалися під забороною для дослідників і поціновувачів. Із проголошенням незалежності України музеї золотими зернами збирають до своїх колекцій розкидані світом художні твори родини, повертаючи їй пам’ять і визнання.

Повертаючи пам’ять

Відновлювати й утверджувати вагомість спадщини Кричевських зважився й Національний музей-заповідник українського гончарства. 2013 року в будівлі, спроєктованій Кричевським, досі занедбаній з кінця 1990-х років і відреставрованій зусиллями музейного колективу, було відкрито Музей мистецької родини Кричевських. Нині це єдиний в Україні музей, присвячений творчому доробку династії. Він володіє унікальною колекцією графічних і живописних робіт Василя Кричевського, презентує архівні документи, а також художні твори, рукописи та фотографії членів родини, які передали до фондів нащадки видатного мистця — онуки та правнуки.

Вагоме доповнення до творчого портрета художника — виставка перших українських грошових знаків доби визвольних змагань (1917—1919), серед яких банкнота номіналом дві гривні, що ввійшла в обіг за ескізом Василя Кричевського.

Окрему залу присвячено його головному захопленню — народному мистецтву. Тут можна побачити зразки опішненської кераміки, якою так захоплювався і надихався Кричевський, а також добірку елементів українського одягу та рушників, ужиткові предмети минувшини тощо. Ця експозиція щемливо нагадує ту унікальну колекцію мистця в будинку Михайла Грушевського, де квартирував 1918 року, яка згоріла під наступом більшовиків на Київ.

12 січня 2023 року виповнилося  150 років із дня народження Василя Кричевського. Із цієї нагоди Національний музей-заповідник українського гончарства здобув грант від Стабілізаційного фонду культури, федерального міністерства закордонних справ Німеччини та Goethe-Institut Ukraine на реконструкцію мансарди Музею мистецької родини Кричевських на створення нового виставкового простору. Супутніми етапами здійснено утеплення й гідроізоляцію даху, монтування електрики та електричного опалення, внутрішню обробку стін, відновлення оригінальної цегляної кладки та підлоги. Коштами гранта мансарду обладнано системою сучасного виставкового освітлення, а також вітринами для експонування.

Така партнерська допомога надзвичайно цінна. Вона сприяє втіленню нових мистецьких ідей, які продовжать сучасний розвиток національної культури. Виставковий простір мансарди Музею мистецької родини Кричевських постане середовищем для майбутніх проєктів співпраці з мистцями, музеями, колекціонерами й науковцями. Це буде простір споглядання, філософських міркувань і пошуку натхнення, відкриттів, місце знайомств, зустрічей і дискусій, портал до віх часу, національної й світової культури.

Адже Василь Кричевський — це не лише про минуле. Це сучасник усіх майбутніх поколінь. Його творчість про найголовніше — любов до Батьківщини, нашу національну ідентичність, свідомість і непохитність стояти за рідну мову, мистецтво, традиції, право жити на своїй землі, творити задля неї й гідно нести у світ багатовікову історію мужнього українського народу.

Жанна НЕВКРИТА
для «Урядового кур’єра»