Я обожнюю зиму. Ще з дитинства, ще зі шкільних років це — моя улюблена пора року, адже вона казкова… Пухнастий блискучий сніг, легкий морозець і помальовані ним шибки, червоні щічки і теплі рукавички в подарунок від бабусі — що може бути прекрасніше? Колядка-щедрівка, святкові українські столи, Новий рік — ще на додачу.

Якщо в дитинстві негативний бік зими успішно ховався від дитячого ока, то в дорослому віці сповна відчуваю численні незручності. Той самий сніг спричиняє затори, здатен пошкодити дахи будівель, зруйнувати лінії електропередач. Бурульки змушують бути обережними і пильними, а на вритих льодом східцях падати ой як боляче.

Виходити з транспорту також вельми некомфортно. Коли надворі тримається морозець, доволі складно закріпити ногу на тротуарі, а коли його змінює плюсова температура, чимало шансів намочити ногу по саму кісточку. У мене цього року таке вже траплялося.

Нещодавно стала свідком того, як тракторець прочищав доріжку (це відбувалося якраз під моїми вікнами). Він не їхав, він летів і, здається, не зачепив жодного граму снігу. Навколишня територія біля мого дому також вражає своєю «цнотливістю»: вся у високих брилах замерзлого снігу, котрий раніше успішно танув, а потім знову замерзав, і нікому до цього діла не було, крім пішоходів. Адже водії весь час змушують нас «підкоряти вершини», заради того, щоб вони могли безперешкодно проїхати далі.

Проте крім того, що людину зимою весь час наражає на небезпеку не скрізь досконала робота комунальної служби, вона і сама не пасе задніх, проявляючи неабияке бажання до екстриму. Йдеться про «розвагу» на водоймищах, озерах і річках. Особливі емоційні враження в мене викликає споглядання за рибалками. Це, як правило, чоловіки середнього або старшого віку у камуфляжному вбранні, з валізками, бурами і… запахом перегару.

Це б не зачіпало мене й інших громадян, якби ці відчайдухи поводилися більш обачно. Надзвичайне занепокоєння викликають ті з них, які зовсім не бояться температури повітря з позначкою «плюс». Небезпека впасти в лунку чи тріщину, «піти у дальнє плавання» на відколотій льодяній брилі зовсім їх не лякає. Навесні до останньої крижини можна спостерігати цілі зграї любителів свіжовиловленої рибки. Яке жахіття!

Ні звіти рятувальників, ні новини, ні температура повітря їм не на заваді. Нещодавно дізналася, що на Дніпрі фанати зимової риболовлі навіть Новий рік зустріли. Кажуть, хіба може зрівнятися тазик салату олів’є з власноруч виловленою рибкою, яка піймалася під бій курантів?

Скажу наостанок, що для людини невдачі й нещастя завжди чужі – до того часу, поки вони її самої не стосуються. Інколи, коли себе зовсім не шкода, варто згадати про своїх близьких. Принаймні значно краще насолодитися риболовлею чи хокеєм тоді, коли міцний морозець тримався хоча б два тижні, коли місцевість добре знайома чи є шанс дочекатися рятувальників. Я голосую за сніжки, санчата і лижі, снігову бабу й «ангела» долі на снігу. Люди, бережіть себе. Життя і так екстремальне, куди ще його ускладнювати?