Гріш ціна йому в базарний день, здавна кажуть про непотрібний товар. А в наш час товаром, що купується-продається, стали люди. І не лише обездолені. Виставляють себе на торги й представники самозваної еліти. Звісно, й ціну диктують. Не лише за себе, а й за тих, хто кулаками махатиме. Оскільки базарний день у столиці приурочують до майбутніх виборів міського голови, то найневитриваліші вже кинулись торгувати. Собою. Людьми, яких обзивають електоратом. Прейскурант цін один з майбутніх благодійників оприлюднив у листівці.

Звичайно, він не оригінальний і став на уторований шлях: прагне купити киян обіцянками, як рибу на приманку. Не важливо, зазначають психологи, що говорить кандидат на ту чи іншу посаду. Головне, щоб красиво і був привабливим зовні. А один з учорашніх діячів уточнював: «Людям треба говорити те, що вони хочуть чути». Так і діяв. Коли його обрали — державні збитки, а собі, кумам і прислужникам — масло на білий хліб. І от той «вчорашній» знову подає голос із розбитого власного політичного корита. Вже за свого вихованця. Мовляв, гарний хлопець, хоча й без досвіду практичної роботи. З коротких штанців підспівувача виріс — дайте йому сольну партію.

Однак «гарний хлопець» у листівці з прейскурантом продажних цін колишнього шефа спростовує. Є, є в нього досвід! Тільки не роботи на суспільство, а пристосування до тих, хто може підняти і задоволення власних амбіцій шляхом використання больових точок громади. Найбільше його прагнення — красуватись на виду, не упустити шанс піймати велику рибу у каламутній воді. Таких сьогодні ой як багато прагне зайняти крісло міського голови. Їм воно дуже потрібне. А чи потрібні місту майстри базарного дня, що вони можуть йому дати?

Претендент, про якого йдеться, головним козирем називає те, що де він не ступав, скрізь був «найкращим». Але, зважмо, що він завжди примикав до тих, хто багато обіцяв, але мало що робив для держави. Тобто має, має досвід не побудови, а руйнації. А це — досвід втікання від конкретної роботи, відповідальності.

Аргументуючи свій намір бути міським головою, він заявляє, що жодного разу не працював на якихось посадах, а тому й не крав нічого(!). Однак нижче сам себе спростовує, гордо заявляючи, що був заступником керівника одного з органів центральної виконавчої влади. Проте втік з посади, вкрав довір’я.

Він, як і деякі інші претенденти, заявляє, що місту не потрібен керівник-господарник. На думку майстрів базарного торгу, керувати має політик. Мені ж як киянину на відповідальній посаді хочеться бачити людину, що знає справу і думає не про вибори, а про роботу. Аби перекрити шлях такому, «гарний хлопець» оголошує на сторінках своєї листівки прейскурант цін на купівлю людських душ. За прапороносця платить 120 гривень на добу, мітингувальника — 150. Значно більше тим, хто вміє махати кулаками… Приманку розкидано багатотисячним тиражем. «Гарний хлопець» рибалить не вудкою, а сіткою. Хто стане в чергу до нього, щоб нести прапор цинізму і зневаги до людської гідності? Звичайно, ласі на дармівщину знайдуться. Як мовиться, яке їхало, таке й здибало. Та товару такому, повторимось, гріш ціна в базарний день.