російська федерація розпочала новий етап війни проти України — повномасштабне вторгнення. Увесь цей час ворог обстрілює та бомбардує  міста й села, катує, вбиває й примусово вивозить на свою територію мирне населення. Як зазначає віцепрем’єр-міністр — міністр з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій Ірина ВЕРЕЩУК, з перших днів очолюване нею відомство переформатувало свою роботу та разом з міжнародними організаціями намагається якнайшвидше реагувати на всі ці виклики.

Про ситуацію на тимчасово окупованих територіях, депортацію українців росіянами, гуманітарні коридори та повернення цивільних на Батьківщину Укрінформ поговорив із главою Мінреінтеграції.

Порушення прав людини

— Ірино Андріївно, одне з важливих завдань, яке нині стоїть перед Україною, — фіксація порушень прав людини на окупованих територіях. Чи долучається до цієї роботи міністерство? Які порушення, на вашу думку, найбільш кричущі?

— Так, ми долучаємося до цієї роботи. Маємо часті зустрічі з експертами, представниками громадських, міжнародних організацій, а також зі слідчими. Я вже декілька разів зустрічалася зі слідчими й давала покази про ті кричущі порушення.

Нині можемо говорити про примусову паспортизацію. Це порушення, яке виведено окремим рядком у Женевських конвенціях, — пряма заборона. У міністерстві працюємо над тим, щоб можна було покарати через посилення відповідальності у Кримінальному кодексі тих, хто створює умови для цього. Тобто там кажуть, що людина, наприклад, не може звернутися ані в лікарню, ані в інші заклади, які є необхідними для її життєдіяльності, SIM-картку не може купити, не може переїхати з одного населеного пункту в інший, бо навіть в електропоїзд не пустять, якщо людина не має заяви про те, що хоче отримати російський паспорт. Це кричуще порушення!

Також є величезна проблема із доступом до медичного забезпечення. російські загарбники не пускають навіть Червоний Хрест із ліками. Тобто ті, хто потребує гемодіалізу, інсулінозалежні, онкохворі дуже страждають. На жаль, ми не можемо нічого зробити. До всіх звертаюся, до кожного, хто приїжджає сюди, хто тут працює (представники міжнародних організацій. — Ред.), закликаю разом тиснути, щоб був доступ хоч би до ліків.

Ворог не хоче показувати, що він немічний. Бідосі, які не можуть забезпечити себе, не те що наших громадян, здійснювати ефективне управління. Так і є. Вони не можуть нічого зробити — ані завоювати, а вміють лише шкодити, бути варварами та цинічними покидьками, які змушують людей брати їхні паспорти, брати їхні подачки, наче гуманітарну допомогу, яку і було вирощено в Україні. Очевидно ж, що це все крадене.

Крім того, зникнення та викрадення українців. Якщо у людини є якась позиція, і навіть якщо вона її не висловлює, а просто дотримується, її можуть викрасти. Особливо це стосується органів місцевого самоврядування, депутатів місцевих рад. Ті, хто залишився, перебувають у прямій небезпеці. Завжди закликаю в таких випадках виїхати, бо знаю, що далі може бути гірше. Загарбники більше їх захоплюватимуть, забиратимуть у полон.

Пенсії на окупованих територіях

— Яка нині ситуація з виплатами пенсій та інших соцвиплат на окупованих територіях? Чи вдається якось передати людям гроші?

— Там є величезна проблема. Знаю, що пенсії дуже важко виплатити. Уже десь є заборгованість по два місяці. Ми ухвалили постанову, якою дозволили Укрпошті везти готівку. Бо знаю, що, наприклад, на Херсонщині бідні люди стають у чергу до ПриватБанку десь із другої години ночі, стоять, але через кілька годин можуть зняти тільки 3 тисячі гривень. А з Ощадбанком ще гірше. Ми з’ясовуємо причини, чому один банк має доступ, а інший — ні.

Тому Укрпошта отримала повноваження привезти людям та забезпечити пенсією.

У будь-якому разі, якщо людина не отримувала два місяці пенсію, ці гроші нікуди не дінуться, ніхто ці виплати не заморозить. Кошти будуть залишатися на картці доти, доки людина не отримає можливість їх використати.

Тобто ми знаємо, що з пенсіями на окупованих територіях дуже важко. Зараз, може, Укрпошта хоч трішки допоможе фізично завозити туди гроші.

Житло для переміщених осіб

— Скільки, за вашими даними, нині в Україні внутрішньо переміщених осіб?

— Офіційно звернулося 3,5 мільйона, а неофіційно їх 5 мільйонів.

— Очевидно, що ці люди стикаються із проблемою, пов’язаною із житлом. Який варіант її розв’язання ви бачите? Чи можна зробити це комплексно?

— Комплексно це зробити можна, але не зараз. Нині ми не можемо точно спрогнозувати, як розвиватимуться бойові події. Ми ж розуміємо, що вони можуть бути різними. Намагаємося розосередити людей так, щоб не навантажувати західну частину країни або Закарпаття, тут ближче Полтава, Житомир. Але поки що не розуміємо, як саме буде відбуватися деокупація, як рухатиметься фронт, тому намагаємося розв’язувати питання із житлом тимчасово. Але навіть за такої умови припускаємо, що це житло може знадобитися взимку. Тому не можна будувати якісь неутеплені халабуди із щілинами, а ми потім не зможемо взимку людям допомогти.

Гуманітарні коридори

— Раніше ви офіційно оголошували про гуманітарні коридори, якими проводитиметься евакуація. А як зараз вдається евакуйовувати мирне населення?

— Евакуація триває. Але нам дуже важко відкрити офіційні гуманітарні коридори. росія не відкриває їх, відмовляє і Міжнародному комітету Червоного Хреста, і нам де-факто. Нині намагаємося відкрити гуманітарний коридор із Сєверодонецька, із заводу «Азот». Працюємо, але так, як було раніше, коли, наприклад, із Сумщини виходило 100 тисяч людей, зараз такого немає. росія просто не йде на переговори.

Це пов’язано із геополітикою, як ви розумієте. Вони програють, тому зляться. Хочуть показати, що з Херсонської області, як вони нам відповідають, немає охочих виїхати. Я запитувала, чи пробували вони відкрити коридор, аби подивитися, чи є охочі, чи їх немає. Звичайно, що вони є.

Так само й Запорізька область: Мелітополь, Бердянськ, Енергодар, Пологи, Оріхів. Люди дуже хочуть виїхати. Вони всі дзвонять, але росія розуміє, що її не приймають, не сприймають на цих територіях, тому якщо люди ще й виїдуть, то їй взагалі нічого буде робити. Вони спеціально утримують людей та намагаються їх зламати, схилити на колабораціонізм, щоб нав’язати свої правила, змусити жити за їхніми правилами. І величезна честь людям, особливо на Херсонщині та в Мелітополі. Знаю, що там стільки опору, настільки люди цього не хочуть. І тому ви не бачите зараз ніяких «референдумів», бо вони не можуть цього зробити. Вони б уже давно його провели, якби там принаймні 5% підтримувало, а кільком покидькам в особі усяких Сальдо (колабораціоніст, ексмер Херсона Володимир Сальдо. — Ред.) та решти, я думаю, партизани допоможуть дуже швидко зрозуміти, що такі колабораціоністи недовго житимуть на нашій землі.

Повернення на Батьківщину

— Скільки українців росія примусово вивезла на свою територію, за вашими даними?

— Депортовано 1 мільйон 200 тисяч осіб. Я дуже сподіваюся, що ми всіх зможемо повернути. Ми працюємо із Міжнародною організацією з міграції, Міжнародним комітетом Червоного Хреста, UNICEF, коли це стосується дітей. Усі міжнародні організації, представлені в росії, мають свої представництва, ми з усіма ними працюємо, не говорячи вже про МЗС, коли ми домовляємося про те, щоб була третя країна, яка б виконувала функції консульського органу. Я щиро сподіваюся, що це вдасться, хоч нині цього немає.

Мені ставили питання про те, що деякі люди хочуть виїхати на територію рф. Завжди говорю представникам міжнародних організацій, що ми не проти. Якщо люди хочуть виїхати і їм здається, що територія росії більш безпечна для їхнього життя та здоров’я, то будь ласка. Але ми категорично проти, коли українців, які не хочуть туди їхати й про це заявляють, силоміці вивозять.

— Раніше ви повідомили, що росія незаконно утримує у в’язницях понад 1500 цивільних українців, серед яких є волонтери, активісти, журналісти, священники, депутати місцевих рад, старости. За вашими словами, вони сидять як військовополонені, хоч не мають бути полоненими. Чи є якийсь механізм їхнього повернення? Скількох вдалося повернути на Батьківщину?

— Нам вдалося повернути 103 людини тільки під час обмінів, які ми проводили. Їх було 14 за останні три місяці. Тобто в березні, квітні та травні. Зараз уже обмінами я не займаюся. Тому не знаю, якою буде концепція роботи. Можливо, вона буде іншою. Але поки я керувала координаційним штабом, ми відмовлялися проводити обміни військовополоненими, якщо у переліку не було цивільних, яких нам просто віддавали. Якщо у переліку серед цих цивільних не було хоч однієї або двох жінок. Тобто це було обов’язковою вимогою.

Знаю, що відбувалися обміни цивільними. Так, їх невелика кількість, але повертали. Мушу зазначити, що це величезна проблема, бо механізму їхнього повернення немає. Тобто формально тиснути через, наприклад, Женевські конвенції неможливо, бо ми не обмінюємо цивільних. Немає такого формату, як обмін цивільними.  росія їх захопила як терорист, з метою утримування, аби щось виторгувати. Ми їм одразу пояснили, що це неможливо.

Я вдячна всім тим, хто займався поверненням українського парамедика «Тайри» (Юлії Паєвської) з російського полону. Тобто бачимо, що якийсь  механізм усе-таки є. Їх може бути багато різних, тому в кожному випадку може бути окремий варіант. Трапляється, що люди самотужки виходять у якийсь спосіб. Є дуже різні випадки, життя бере своє.

Формально ми тиснемо на Міжнародний комітет Червоного Хреста. До речі, МКЧХ свого часу звернувся до росії з вимогою дати перелік цивільних людей, які перебувають у полоні в російській федерації. І нам надали такий перелік. 120 осіб росія визнала такими, що перебувають у полоні з-поміж цивільних. Серед них нібито немає жодної жінки, але це неправда. Там точно є жінки. Але це 120 чоловіків, цивільних людей, яких рф визнала. Тепер ми всі разом маємо сфокусувати увагу, щоб вона визнала інших цивільних та відпустила їх, передала українській стороні у спосіб, який вважатиме за потрібне. Але обмін як такий виключено. Женевські конвенції цього не дозволяють.

Олена СОБКО,
Укрінформ