Від аспірантури до ПДЧ

Те, що мало відбутися ще десять років тому на бухарестському саміті НАТО, нарешті сталося. Наша країна отримала такий довгоочікуваний, вистражданий сльозами й написаний кров’ю статус аспіранта Північноатлантичного альянсу. Таким чином у Брюсселі офіційно визнали прагнення України отримати повноцінне членство в цій організації.

Новий статус означає, що країна офіційно задекларувала свій інте­рес у приєднанні до Альянсу та отримує запрошення приєднатися до Інтен­сифікованого діалогу з НАТО з питань членства та пов’язаних із ним реформ.

За сухими офіційними повідомленнями простяглася прірва: від знекровленої та занедбаної армії — до повноцінного боєздатного й забезпеченого війська; від країни з невизначеною сірятиною позаблоковості — до суб’єкта міжнародного права з чітко окресленою державною метою; від людських сумнівів і вагань — до глибокого переконання в необхідності участі в системі колективної європейської безпеки. Нарешті в НАТО усвідомили свою роль безпекового стовпа на континенті, підточувала який досі лише короткозорість щодо східного питання. Сподіватимемося, це в минулому.

Тож наданням аспірантського статусу Альянс «заякорив» за Україною місце серед своїх майбутніх членів. Те, що це станеться, не викликає жодних сумнівів. І цей факт мають так само усвідомити і в Росії, оскільки рішення Альянсу слугує лаконічним і зрозумілим сигналом для Кремля (звичайно, настільки зрозумілим, наскільки там взагалі здатні адекватно оцінювати геополітичні процеси сучасного світу). 

Зроблено чимало. Зробити належить у рази більше. Наступним кроком у зміцненні національної безпеки, вважає Президент Петро Порошенко, має бути копітка робота на шляху затвердження Плану дій щодо членства (ПДЧ) для України. Тим більше, що в листі до Генерального секретаря НАТО Єнса Столтенберга в лютому цього року глава держави офіційно зафіксував прагнення України стати членом Альянсу.

Втім, до ПДЧ ще слід потрапити, а вже потім ретельно його виконувати впродовж кількох років, передає УНІАН позицію представника України в НАТО посла Вадима Пристайка.

Дипломат також прояснив деякі важливі позиції президентського листа, в якому  «йдеться про важливі для України позиції: а саме, ми хочемо, щоб нам надали ПДЧ, якщо і коли союзники будуть готові до такого кроку. Також ми хочемо, щоб під час саміту НАТО у липні було проведено засідання Комісії Україна—НАТО на вищому рівні. Президент розраховує на зустріч з колегами, щоб обговорити з ними критично важливі для держави питання, зокрема проведення реформ з метою наближення до НАТО та ЄС, протистояння російській агресії. Ми б хотіли побачити, що підтримка Україні не зменшується». 

Зменшуватися вона не буде, надто з огляду на важке дихання північно-східного сусіда за нашими спинами. Саме воно змушує швидше думати й активніше реагувати, посилюючи власну безпеку. Адже нікому не хочеться бути з’їденим голодним ведмедем, який давно відчув запах крові й прагне залякати ту частину людства, яка не поділяє його поглядів на сучасний світоустрій.