Віталій КУРИЛО: «Евакуйований виш планує серйозні новації для області»

На Луганщині гостро не вистачає педагогічних працівників. Бракує вчителів фізики, інформатики, англійської мови. Такі дані наводить обласний департамент освіти і науки. В області 39 закладів налічують менш як 40 учнів. Середня наповнюваність у класах цього року 17 осіб. Подолання кадрової проблеми вбачають передовсім у створенні опорних шкіл, а особливі надії покладають на співпрацю з евакуйованим з Луганська національним університетом імені Тараса Шевченка. Про те, чим живе нині університет, розповідає голова вченої ради вишу, академік Національної академії педагогічних наук України Віталій КУРИЛО.

— П’ять років університет має статус переміщеного навчального закладу, і вже звикли до цього життя, трансформувалися. Тобто період виживання закінчився, просто виш живе своїм життям. Є складнощі: університет розміщений в кількох містах. Окрім Старобільська, де він перебуває як юридична особа і працює більшість факультетів та інститутів, у нас ще є підрозділи в Рубіжному, Кремінній, Лисичанську та Полтаві. Переважна кількість наших іноземних студентів саме у Полтаві, якнайдалі від лінії розмежування.

У Рубіжному запланували й робимо один із серйозних центрів підвищення кваліфікації вчителів шкіл області та інформаційно-ресурсний центр.

— Це вже плани на наступний рік?

— Так, у нас є проєкт у межах європейського гранту, який ми виграли. Сума фінансування — 1,5 мільйона євро, тож плануємо на базі тамтешнього ліцею, де в нас є гарні приміщення, зробити серйозний ресурсний центр. Він матиме власний гуртожиток, аудиторії, там буде налагоджено сучасний онлайн-зв’язок з десятьма відділами освіти області, обласним інститутом післядипломної освіти та всіма структурними підрозділами нашого університету, щоб могли проводити в онлайн-режимі відеоконференції й навчальні заняття та лекції.

Чималу суму коштів передбачено на цю новаторську ідею, тому хочемо зробити все якомога інноваційніше. Тут треба врахувати, що відповідно до змін, пов’язаних з Новою українською школою, всі учителі повинні щороку проходити підвищення кваліфікації, і ми разом з обласним інститутом післядипломної освіти хочемо цю програму впроваджувати вже на сучасних умовах.

— В області утворилися громади, переглядають шкільну мережу. Як зробити, щоб і малокомплектних шкіл поменшало, і батьки були спокійні за навчання дітей?

— Це адміністративні питання — об’єднання шкіл, доставка дітей до навчальних закладів. Завдання педагога — дати якісні знання учневі. Днями я прочитав міжнародні дані про рівень освіченості нового покоління за програмою PISA. Таке оцінювання знань дітей віком 15 років регулярно проводить міжнародна організація за трьома основними показниками: вміння читати та осмислювати тексти, математичні знання і знання природничих наук. Так-от, на превеликий жаль, Україна останніми роками знижує свої показники, і нині ми трішки нижче від середнього порога. Тобто 26% наших дітей дуже погано читають і можуть переказувати тексти, 35% погано знають математику і 30% погано володіють природничими науками. Тому питання якості освіти головні. Щоб оцінити, чи даємо ми якісну освіту в тій чи тій школі, є певні показники. Річ не в тім, маленька школа чи велика, є там комп’ютери чи немає. Головне, як налагоджено сам процес навчання, яка його якість. А це залежить передовсім від педагога. Треба не забувати основного: вчитель стоїть в основі усього навчального процесу. Питання дуже непрості, але вирішення їх залежить саме від громади.

— Коли створювалися громади, питання збереження школи було серед пріоритетних.

— Створення громад має змушувати їхніх керівників відповідально ставитися до питань освіти, адже принаймні за витратами бюджету вони на першому місці. Якщо найбільше грошей спрямовують на освіту, то слід їх витрачати з розумом і саме туди, куди треба. Та, приміром, на спеціальність «вчитель хімії» вже три роки нового набору немає. Дуже складно й зі спеціальністю «фізика». Ми її поєднали з математикою, бо в нас сильна кафедра математики, працює два доктори наук, видаємо журнал, який входить у Scopus, тобто в усі наукометричні бази світу. А випускники Луганської області не йдуть на математику. Ми набираємо до десяти студентів, а на випуску ніхто з них не йде у школу: люди з математичним складом розуму дуже затребувані, їх забирають фірми. І така тенденція почалася не в 2014 році, а з початку двотисячних. У нас уже скоро не залишиться у школах математиків — це загальна тенденція у всій Україні.

І тут визначною стає роль громади. У громаді є механізми, щоб знаходити молодого талановитого вчителя і всіляко його підтримувати. Потрібно платити більше — громада має можливості з конкретним викладачем укласти контракт на три чи п’ять років, купити йому житло тощо. Це гроші громади, і якщо вона вважає, що їй потрібен учитель математики, то хай шукає, приїжджає до нашого вишу, запрошує студентів, переконує, носить їх на руках, щоб діти були освіченими.

— Що можна сказати про абітурієнтів із тимчасово окупованої території? Їхнє число зменшується чи навпаки?

— Нещодавно розмовляв з одним з наших студентів із тієї території. Він розказував, що закінчив школу в центрі Луганська. Питаю: скільки у вас випускників? Три десятки, один клас. А до 2014 року, каже, було три паралельні. Тобто там залишилася третина учнів. Кажу: куди пішли вчитися? Із двадцять поїхало в Україну, п’ятеро — в Росію і п’ятеро залишилося. Тобто більшість випускників їде в Україну. Не всі їдуть за програмою освітніх центрів «Донбас-Україна», багато складають ЗНО, хоч там, на тій території, цього не афішують.

До нашого вишу щороку 300—350 абітурієнтів вступають саме через освітні центри «Донбас-Україна». Щиро кажучи, я чекав, що буде більше, але треба враховувати, що там досить жорстка пропаганда, і часто батьки бояться відпускати сюди дітей.

Щодо змісту наукового та навчального життя ми стараємося планку тримати дуже високо.

Широка співпраця з іноземними вишами. Боремося спільно з одним американським коледжем за грант, пов’язаний з інклюзивною освітою, щоб співпрацювати з батьками, у яких є діти, які мають певні порушення розвитку.

У нас є китайські аспіранти. Семеро приїхало з Китаю, живуть у Старобільську, знайшли конкретних професорів, яких знають. Бо виш — це передовсім люди. Наукова й інноваційна діяльність університету визначається саме роботою науково-педагогічного персоналу.

Іванка МІЩЕНКО
для «Урядового кур’єра»

ДОСЬЄ «УК»

Віталій КУРИЛО.  Народився 2 лютого 1957 року в смт Білокуракине Луганської області. Голова вченої ради Луганського національного університету імені Тараса Шевченка. Визнаний учений у галузі педагогічної науки, академік Національної академії наук України. Як науковець працює над дослідженнями в галузі історії педагогіки та філософії педагогіки. Особливу увагу приділяє питанням розвитку освіти й педагогічної думки cхідноукраїнського регіону.

Науковий доробок В. Курила становить понад 100 наукових та навчально-методичних праць, зокрема вісім монографій (одноособово та у співавторстві).

Має державні нагороди.