Днями Прем’єр Володимир Гройсман як глава уряду прозвітував про результати роботи за 9 місяців: «це не бравада про успіхи, а звіт про те, що зроблено».
Отже, зроблено: зростання ВВП — на 3,8%, зростання експорту товарів — на 12,4%, будівництво зросло на 5,7%, агросектор — на 4,9%. Враховуючи те, що проти країни йде реальна війна і частина території під окупацією, ніби є з чого радіти. Але днями ж було оголошено про підвищення ціни на газ. І от на екрані телевізора з вимкнутим звуком черговий кандидат у президенти на фоні «газових» графіків емоційно захищає народ. З газу та інших непопулярних рішень, які необхідно ухвалювати уряду, починаємо розмову Укрінформу з главою уряду.
Продовжити співпрацю або увійти в дефолт
— Володимире Борисовичу, чи можна було все-таки уникнути підвищення ціни на газ, особливо коли країна входить у зиму?
— Ми насправді уникли підвищення, якщо говорити про реалії, перед якими стояла Україна. Маю на увазі те, що підвищення цін на газ стало значно меншим за первинні вимоги Міжнародного валютного фонду. Воно справді мало бути на рівні 60%, що, до слова, не раз озвучувалось. Чому цього неможливо було уникнути? Ми працюємо з фінансовими ринками світу, аби віддати кредити, які на нас поклали минулі уряди протягом 2005—2013 років. Зокрема, щороку платимо 5 мільярдів доларів як ціну обслуговування взятого тоді боргу. Тож у нас як уряду було два варіанти: домовитися про мінімальне зростання цін на газ і продовжити співпрацю або увійти в дефолт. Це банкрутство країни. І цього не можна було допустити.
Тобто ще раз наголошу: зобов’язання, а це зобов’язання країни перед найавторитетнішою міжнародною фінансовою фундацією, виникло не сьогодні і не вчора. І починаючи з 2008 року нам про це нагадували. Ми в уряді рік і три місяці боролися за те, щоб не допустити такого підвищення, бо розуміли, що для людей це дуже чутливе питання. Так було знайдено компроміс: не 60%, а 23,5%.
Чи є питання щодо соціального захисту населення? Звісно, є. Але коли дехто розповідає про те, що цього року на субсидії було спрямовано 71 мільярд гривень, а на 2019-й їх скорочено до 55 мільярдів, готовий пояснити «експертам», які не розібрались у питанні. У той 71 мільярд було закладено 20 мільярдів гривень боргів минулого року, тому чиста цифра на субсидії у 2018 році — 51 мільярд. А на 2019 рік ми заклали в бюджеті 55 мільярдів, тобто на чотири більше. Також із 1 жовтня ми спростили правила оформлення субсидій. У міжопалювальний період Мінсоцполітики провело перевірку, вирахувало тих, хто має нормальні статки, а користується субсидіями. Відтепер допомогу держави отримуватимуть тільки ті наші співвітчизники, які справді її потребують. Грошей вистачить.
— Коли і як уряд планує провести монетизацію субсидій?
— У кілька етапів. Розпочинаємо 1 січня. Це дуже серйозний процес, який відбуватиметься вперше. Частині, а це 1 мільйон 300 тисяч домогосподарств, ми вже виплачуємо зекономлені кошти. У середньому вийшло по 600—700 гривень кожному господарству. Наступний етап — переведення всіх на особові рахунки. Саме туди будемо спрямовувати доплату держави за сплату житлово-комунальних послуг, а уже звідти кошти мають потрапляти до теплопостачальників та інших надавачів комунальних послуг.
— У які строки реально впоратися? Що може стати цьому на заваді?
— До осені 2019 року, тобто початку наступного опалювального сезону, маємо провести стовідсоткову монетизацію. Ми вже створили реєстр субсидій і рухаємося далі. Звісно, бюрократія цьому не сприяє. Але вона ніколи й нічому не сприяє. Це величезний обсяг роботи, і ми з усім упораємося.
— Не всі поділяють ваш оптимізм. От дехто з кандидатів у президенти закликає депутатів різних рівнів збирати позачергові сесії та звертатися до Президента негайно скасувати підвищення цін на газ. Що з цим робити і які це може мати наслідки?
— Про це говорить сьогодні низка політиків — кандидатів у президенти. Але говорити найлегше. З 2005-го по 2013 рік Україна запозичила майже півсотні мільярдів доларів, або 1 трильйон 300 мільярдів гривень. Це лягло величезним тягарем на національну економіку, бюджет. Кошти ніби отримали, але країна не здобула відчутних змін на краще. Гроші розійшлись, а зобов’язання залишилися.
Тож я далеко не впевнений, що ті, хто обіцяє скасувати рішення (щодо ціни на газ. — Ред.), реально зробили б це. Бо тоді їм довелося б за один рік віддати 20 мільярдів доларів. Усі розрахунки свідчать, що це з розряду, скажімо так, дуже ненаукової фантастики. Немає такої можливості та ресурсів, якщо всі валютні резерви країни становлять сьогодні 16,6 мільярда доларів. Чи, може, ці захисники знедолених домовляться з Міжнародним валютним фондом, Європейським Союзом, Світовим банком про те, що ця умова ліквідовується?
Ми зробили все, щоб взагалі зняти з порядку денного питання ціни на газ. Але це нереально. До речі, перед нами також свого часу ставилось абсолютно чітке зобов’язання щодо виходу українців на пенсію у 63 роки. І ми відстояли цю норму, залишили все у чинних вікових параметрах.
Що стосується місцевих рад, то вони теж мають стосунок до формування тарифів на тепло й гарячу воду. Коли говорити конкретно, дуже багато залежить від того, скільки та де гріють повітря замість будинків, як утеплені будівлі, як працюють котельні, як транспортується паливо, як усе регулюється. І якщо на місцях ухвалене та втілюється у життя рішення про активнішу енергомодернізацію, то це набагато сильніший крок для захисту людей, ніж просто ухвалити сесією якесь рішення, яке в принципі реалізувати неможливо.
До слова, якщо говорити про варіант відмовитися взагалі від співпраці з міжнародними фінансовими партнерами, треба брати до уваги й те, що ми перебуваємо в умовах російської агресії, що «сусіди» щодня обстрілюють наші території, що вони присутні на Донбасі та в Криму. За таких обставин послабити себе шляхом банкрутства неприпустимо. Тому я ухвалив рішення на благо України, а не для шкоди.
Річ не в тому, хочу особисто я чи не хочу співпрацювати з міжнародними фінансовими інституціями, а в тому, що у нас є реальні потреби перефінансування для того, щоб і погашати, і перезапозичати борги. Це правда. Тобто це вимушений крок, перед яким ми всі опинились. І мусили на нього піти.
— На вашу думку, скільки ще часу ми зрештою будемо жити в борг?
— Ми уже починаємо зменшувати, а не нарощувати наші борги. Нещодавно прийняли стратегію управління нашим борговим навантаженням, яка передбачає його зменшення вже до 2020 року до рівня менше 50% ВВП. Загалом переконаний, за п’ять років ми можемо вийти на сильну економіку. Бачу, як це може відбутися, і розумію, що треба для цього робити. Але не все тут залежить лише від уряду — потрібні спільні зусилля, важлива підтримка Президента і парламенту. Маємо разом працювати над економічним зростанням.
— Ми очікуємо цього року чистий приток прямих іноземних інвестицій на рівні $2,5 мільярда. Цілком очевидно, що цього недостатньо. Чому все-таки інвестор боїться йти в Україну?
— Думаю, що і в 2019 році матимуть великий вплив внутрішні процеси. Зокрема президентські та парламентські вибори. Але я вважаю, що буде відкрито більше можливостей для інвестицій в Україну в різних сферах. Бізнесу потрібна стабільність та чіткі правила, сприятливі умови. Маємо істотно прискоритися: швидше змінювати закони, знімати обмеження, проводити процес приватизації. Кожна гривня в приватизацію — це інвестиція.
Бюджет має бути реалістичним і схваленим до 1 грудня
— Україна та МВФ досягли згоди на рівні фахівців фонду щодо нової програми на $ 3,9 мільярда, але винесення цього питання на раду виконавчих директорів очікується після ухвалення держбюджету-2019. Зможемо вчасно його ухвалити?
— Сьогодні головне питання — це фінансова стабільність. Бюджет 2019 року має бути реалістичним. Це означає, що доходи й видатки мають збігатися, а дефіцит бюджету — не більший, ніж заплановано, і з дуже чіткими джерелами його погашення. З огляду на це ключовим критичним чинником слугує те, щоб закон про державний бюджет було ухвалено до 1 грудня. Тоді ми зможемо планово продовжувати співпрацю з міжнародними фінансовими партнерами.
До слова, МВФ знаковий для Євросоюзу. Підтримка ЄС України відбудеться після рішення ради директорів валютного фонду, Світовий банк теж чекає на рішення валютного фонду. Тобто МВФ слугує таким собі ключем, який відкриває нам двері, а потім і відповідні механізми починають працювати. Проект держбюджету, який ми подали до парламенту, збалансований і бездефіцитний. При цьому в ньому закладено фінансування масштабних програм розвитку: дороги, енергоефективність, аграрний сектор, школи, медицина з інноваціями у цій галузі, децентралізація.
Переконаний, ми маємо діяти послідовно, і те, що вже розпочато, підтримувати та розвивати. Ось, наприклад, урядова програма «Доступні ліки». Спочатку ми змогли надати безкоштовні ліки десяти тисячам людей, а тепер уже йдеться про мільйони наших співвітчизників. Так само і з іншими програмами.
Тобто з одного боку, це бюджет розбудови, а з іншого — стабільності. Вважаю, що ці дві речі нам вдалося поєднати.
Звісно, його багато можна критикувати, і ця критика розпочалася одразу після того, як ми погодили цей законопроект на засіданні уряду. Особливо цікаво було спостерігати за тим, як його критикують тоді, коли ще навіть в очі не бачили й не читали.
— За вашими словами, сума пропозицій додаткових видатків до держбюджету-2019 становить понад 2 трильйони гривень. На які «бажання» депутатів ви готові погодитися, а які категорично неприйнятні?
— Наш бюджет — 1 трильйон 200 мільярдів гривень. Справді додаткових пропозицій надійшло в бюджетний комітет на 2 трильйони 200 мільярдів. Тобто ще майже на два бюджети. Туди записують усе, хто що хоче, хто що надумав, кому що наснилося. Я можу погодитися тільки на одне — на реалістичний бюджет. Нереалістичний призведе до нових криз. Тож ми повинні максимально об’єднатися навколо ухвалення реалістичного бюджету, і я проситиму депутатів саме про це.
— Зустрічатиметесь із депутатами особисто?
— Зараз проект держбюджету обговорюють у межах комітетів. Міністерство фінансів активно працює з народними депутатами. Після подання законопроекту до другого читання обов’язково будуть зустрічі із фракціями, комітетами й депутатами.
— Курс гривні до долара 29,4 реальний?
— Абсолютно реальний. Саме тому його й закладено у проект бюджету. А цього року він навіть був нижчим від прогнозованого.
— З 1 січня мінімальна зарплата має зрости до 4170 гривень. Чи цього досить?
— Я чув розмови про те, що треба підвищувати щонайменше до 5500 гривень. Вважаю, що такі заяви мають суто політичні цілі. Якщо ж говорити практично, то маємо цього року домогтися, щоб середня зарплата по Україні досягла не менш як 10 тисяч гривень. І думаю, до кінця року ми вийдемо на цей показник. Звідки ця впевненість? Ми рухаємося. Згадайте, якщо говорити про «мінімалку», не так давно це було 1450 гривень, і саме я, незважаючи на критику багатьох політиків і експертів, розпочав її збільшення. А з 1 січня, як ми тепер бачимо, «мінімалка» вже буде 4170 гривень. Також важливо забезпечувати секторальне зростання заробітної плати. Зміни вже відчули на собі медики. Десятки тисяч лікарів на первинній ланці, яка реформується, вже починають отримувати нову заробітну плату. Ідеться не про 5—7 тисяч, а про 12—18 тисяч гривень. Дуже важливо, щоб у приватному секторі заробітна плата зростала. Так і рухатимемося.
За гроші від контрабанди вони стоятимуть до останнього
— На підвищення зарплат та інші соціальні потреби необхідні кошти. Ви доволі рішуче оголосили боротьбу з контрабандою. Чи варте це спокою та здоров’я?
— Це так, здається, що ми ось-ось як «оголосили». Насправді ми цим і раніше займалися. Я постійно борюся за те, щоб гроші з тіньових схем потрапили до державної скарбниці. Але поки ми прикривали одні канали та схеми, з’являлися нові. Ті ж бо, хто займається сірим імпортом, активні й креативні. Тож питання полягало в тому, щоб підійти системно. Ми зробили все, щоб продумано закрити якщо не всі дірки, то максимум. І результат помітний. У червні отримували 1 мільярд 348 мільйонів гривень щоденних надходжень у державну скарбницю від митниці. А сьогодні це 1 мільярд 757 мільйонів щоденно. Тобто майже на 400 мільйонів на день більше. Це кошти українських громадян, які раніше йшли повз державну скарбницю. Зрозуміло, що за такі гроші дехто готовий битися до останнього.
— Отже, тиск на вас не зменшується?
— У цьому контексті нічого не змінилося. Я нажив безліч ворогів. Думаю, достатньо впливових. Але витримаю, пройду достойно цей шлях і буду спокійно дивитися людям в очі. Час усе розставить на свої місця.
Що стосується подальших кроків поліпшення роботи митниці, то нам потрібні сканери, об’єднання баз даних з іншими країнами, дуже багато інституційних змін. І тут теж нічого не вийде без підтримки парламенту. Це довготривалі процеси. Сьогодні завершуємо консультації з міжнародними партнерами про те, якою буде сама структура митної, фіскальної служб.
— Коли можна очікувати оголошення конкурсу керівника або керівників, якщо це будуть окремі структури?
— Ми зараз усе аналізуємо. Не хочу загадувати наперед, але я налаштований на те, щоб найближчим часом це відбулося.
— Якою буде доля НАК «Нафтогаз України»? Ви заявили, що проти її ліквідації лише з тієї причини, що ми втратимо шанс отримати від «Газпрому» 2,6 мільярда боргу. Чи є інші резони?
— Це не єдина причина, чому не можна так діяти сьогодні. Але щоб наважуватися розпочати зміни, має бути чітка модель. У будь-якому разі роз’єднання цієї компанії неминуче: це передбачає європейське законодавство — видобування газу з одного боку, а транспортування і зберігання — з іншого. Така вимога Європейського Союзу, і якщо ми хочемо стати єдиною частиною енергетичного співтовариства, енергетичної системи, маємо піти на цей крок.
А от яким конкретно шляхом ми підемо — це поки що питання до фахівців та незалежної наглядової ради. Коли вони нам запропонують успішну модель, розглядатимемо та ухвалюватимемо відповідні рішення.
— ПАТ «Укрзалізниця» також отримало сильну наглядову раду. Чи вдалося реформувати цього монстра?
— Корупція на Укрзалізниці процвітала десятиліттями, тому очистити й реанімувати цю структуру не так вже й легко. Але мені загалом досить імпонують підхід та дії професійної наглядової ради Укрзалізниці. Маю надію на те, що стратегія розвитку компанії буде дуже якісною, і ми зможемо дати новий поштовх якості перевезень як пасажирів, так і вантажів. Залізниця ж бо вкрай важлива для розвитку економіки, переміщення всередині країни, експортного потенціалу.
— Той крок, коли Укрзалізницю було підпорядковано Кабміну, виправдав себе?
— Вважаю, що розмежування, яке відбулося, не було зайвим. Не можу сказати, що це тотальний успіх, але результати є.
Коли «дороги Гройсмана» будуть по всій Україні
— Ви вважаєте децентралізацію однією з найуспішніших реформ. Утім, дехто ще не «перетравив» цих кроків, а ви вже пропонуєте в Конституції закріпити за місцевими громадами загальнонаціональні податки. Чи справді нам це зараз потрібно? Чи не варто пам’ятати пересторогу: «Широко підеш — штани порвеш»?
— Я перейшов працювати з місцевої в центральну владу на запрошення Прем’єр-міністра Яценюка саме як фахівець із питань регіональної політики. Крім того, мав успішний восьмирічний досвід управління містом.
За підтримки Прем’єра нам вдалося закласти фундаментальні речі, які дають результат. Ми сформували основний пакет змін, які потрібно зробити. Після президентських виборів я знайшов підтримку і в особі глави держави. Почали впроваджувати цю глобальну реформу, а потім загорілися очі і в депутатів. Сьогодні ми працюємо злагоджено.
Результат такий: вже 665 об’єднаних територіальних громад мають прямі відносини з державним бюджетом; 938 тисяч гектарів, тобто майже мільйон, земель передано таким громадам (їх майже півтисячі — 479); 1,3 мільярда гривень — це субвенції на розвиток ОТГ.
Чи є проблеми? Так, безумовно. Ми передали фінанси та повноваження на місця, але контроль ще не досконалий. Він має бути не зайвим та надмірним, а таким, що збалансовує. І якщо нам тепер вдасться всі ці три чинники врегулювати між собою, процес стане ще якіснішим.
— Однією з яскравих фішок вашого уряду стало дорожнє будівництво. Але з’являється одна «крута» дорога, а з’їдеш з неї — і майже все як було. Коли «дороги Гройсмана» будуть по всій Україні?
— Зауважте різницю. Першу дорогу я збудував у 2006 році на вулиці Келецькій у Вінниці. Тоді її назвали Гройсманштрассе. Тепер же ви питаєте про «дороги Гройсмана» вже по всій Україні (сміється. — Ред). Справді, за дев’ять місяців цього року відремонтовано 1000 кілометрів доріг державного значення. І до кінця року ця цифра ще зросте — лише 80% планових робіт виконано. А ще хотів би, щоби про «дороги Гройсмана» говорили, коли їдуть саме хорошими шляхами.
Ми ухвалили програму на 2018—2022 роки, за п’ять років маємо з’єднати всі обласні центри між собою якісними дорогами. Одночасно це зробити неможливо. Тому наближати цю мету слід щороку. І я впевнений: якщо ми працюватимемо, а не шарпатимемося з боку в бік, дороги між обласними центрами будуть. Окрім того, в бюджеті на цей рік передбачено 11 мільярдів, на 2019 рік закладаємо 17,7 мільярда гривень на місцеві дороги.
Ми звертаємо увагу представників регіональних ланок на те, що в районних центрах теж живуть люди. Отже, між райцентрами теж мають бути дороги. Процес запущено, і зупинятися не можна. Наголошую, через 3—5 років ситуація з дорогами поліпшиться істотно.
Водночас ми працюємо над підвищенням безпеки на дорогах. Як глава уряду я створив координаційну раду з питань безпеки транспорту. Інфраструктурно робимо певні речі, щоб розмежувати, виокремлювати потоки транспорту, зменшити швидкість і маневровість, острівці безпеки, освітлення пішохідних переходів. Мета — зниження рівня смертності внаслідок дорожньо-транспортних пригод щонайменше на 30 відсотків до 2020 року.
Ринок землі потрібен, але з адекватними обмеженнями
— У межах малої приватизації через систему ProZorro на продаж виставлено понад 200 об’єктів. Скільки коштів може дати у держбюджет приватизація?
— Так, 203 об’єкти малої приватизації виставлено, 280 мільйонів гривень прибутку вже отримано. Ідеться про зростання ціни в середньому майже вдвічі, а у деяких випадках у 32 рази. На приватизовані підприємства прийшов новий власник, який відремонтує, створить нові робочі місця. Тобто малий та середній бізнес будуть розвиватися, а це все позитивно впливатиме на зайнятість населення, заробітні плати. І це добре.
У межах великої приватизації вже 10 із 23 об’єктів отримали радників зі світовими іменами, які готують їх до успішної приватизації. Вони сьогодні працюють на Україну.
— Про скасування мораторію на продаж землі говорять ті, хто вважає себе реформаторами. Ви проти відкриття ринку для всіх. Не боїтеся стати ретроградом?
— Не боюсь. Я не піду на здачу національних інтересів ніколи, хоч чого б це стосувалося. Тим більше, якщо йдеться про землю. Це ж не прохідна територія, щоб узяти й продати! Ми маємо 36% усіх світових чорноземів, і це свого роду золотовалютний запас країни.
Чи може бути у нас вільний обіг землі? Так. Але запитання: хто має бути її власником? У мене одна відповідь: українець, який працює на цій землі. Вважаю, це нормально. Заборона на продаж землі іноземцям діє і в деяких європейських країнах.
Я також проти того, щоб віддавати землю у власність великим компаніям і холдингам — це неправильно, це не відповідає інтересам держави. Тому має бути обмеження щодо обсягу володіння землею. А віддати землю п’ятьом-десятьом компаніям — це абсурд. Я на це ніколи в житті не піду, і говорю про це відкрито з усіма, з міжнародними партнерами.
Тим часом українського фермера завжди підтримуватиму. Для купівлі-продажу має бути створено доступний фінансовий ресурс. Щоб фермер прийшов і під невеликі відсотки взяв кошти, придбав землю, обробляв, виготовляв якісну українську продукцію. Інакше бути не може. І ми це робимо. Приміром, протягом 9 місяців цього року уряд спрямував 312 мільйонів гривень українським фермерам на придбання сільгосптехніки.
— Журналісти помітили, що останнім часом ви помітно схудли. Що дозволяє вам тримати себе у формі? Чи вистачає часу на відпочинок?
— Скажемо так: я повертаюсь до своєї звичної форми. Як? Нічого принципово нового, про що б ви не знали. Фізичні навантаження. Дуже раджу всім займатися спортом.
Що ж стосується відпочинку, з цим важче. Часу мало, але інколи люблю з дружиною подивитися хороше сімейне кіно.
— Чого б хотіли собі побажати?
(Замислюється). Можливо, виспатись. Над іншими завданнями вже активно працюю…
Інтерв’ю вели
Олександр ХАРЧЕНКО,
Олена СОБКО,
Укрінформ
Ми в Google+