Удома їх зустрічали обласне керівництво УМВС, рідні та близькі. Усі розуміли, що бійці повернулися не з навчання, а з території, де орудують терористи. Зустріли тепло, душевно, висловлюючи таким чином моральну підтримку.

Зведений загін очолює Василь Стаховський, який на кілька днів залишився в зоні бойових дій, аби передати новоприбулим особливості несення служби за тамтешньої ситуації. Тож розмовляємо з його братом — командиром спецроти Анатолієм Стаховським, який тут же служить заступником командира зведеного загону. «Для брата і для мене основним було забезпечити життя і здоров’я співробітників. Ми відповідали за них перед їхніми дітьми, дружинами, батьками. Із цим завданням ми впоралися. Усі повернулися неушкодженими», — зауважив він.

На щастя, повернулися всі живі та здорові. Фото надане СЗГ УМВС в області

Щогодини надходили нові завдання

Коли на початку травня вінницькі міліціонери прибули в район проведення АТО, то не мали і половини необхідного захисту, який необхідний за відповідних обставин. А ситуація склалася така, що майже через кожну годину надходили нові завдання — виїжджати туди, готуватися до того-то. Потім дали наказ забезпечити 50 чоловік для чергування на бойових блокпостах. Жоден не відмовився, визначилися, хто саме поїде. Прибули машини і супровід — бронетехніка. Старший із прибулих одразу запитав, який у вінничан є захист. У нас же на 125 бійців було 17 бронежилетів, котрі й віддали тій півсотні, що вирушала на блокпости. «Гріх на свою душу я не братиму. Це не навчання. На війну з таким захистом я вас не візьму», — категорично сказав він. Тож весь загін залишився разом і ніс службу на кількох блокпостах, які розміщені порівняно недалеко від Слов’янська.

Утім, Анатолій Стаховський на місці зміг забезпечити підлеглих ще 25 бронежилетами. Їх позичив знайомий командир з полку спецпризначення «Ягуар». Таким чином, маючи 42 бронежилети, правоохоронці передавали їх одне одному на час чергування, так що кожен під час несення служби мав захист.

Вони виконували завдання з охорони громадського порядку та забезпечення пропускного режиму на блокпостах. І в першу чергу — перешкоджали проїзду та проходу озброєних людей, провезенню зброї і вибухівки. Увесь транспорт, який рухався із Слов’янська у бік Ізюма і навпаки, перевіряли. Зокрема і на польових дорогах. «Рух був постійний. Найбільше пересувалося біженців колонами автобусів із супроводом ДАІ. Ми зупиняли всіх, заходили в автобус і переконувались, що їдуть жінки, діти. По людині одразу видно, виїжджає вона, щоб вижити, чи тікає, бо зробила щось лихе. У біженців не було великих сумок, з якими зазвичай їдуть на відпочинок. Із собою вони брали найнеобхідніше — документи, харчі для перекусу в дорозі, змінний одяг для дитини та щось для себе. Вони залишали все у квартирах з надією, що повернуться. Люди із розумінням ставилися до нашого контролю», — зауважив він.

Місцеві жителі нас підгодовували

Жили вінницькі міліціонери у сільському клубі. Їжу їм привозили у термосах із населеного пункту, де її централізовано готували. Харчів вистачало, враховуючи те, що тамтешні жителі постійно приносили консервацію, сало, молоко, огірки, помідори, забезпечували водою. «Місцеве населення добре ставилося до нас. Жодної людини не зустрів, яка підтримувала б сепаратистів. Усі — за Україну. Вони дякували нам за службу. Якихось мітингів не було. А ось хлопці, що чергували на блокпостах на Харківщині поблизу кордону з Росією, розповідали, що там деякі місцеві вели дискусію, проте провокацій не робили. Вони запитували, чого приїхали, дехто називав «бандерівцями», — розповідає Анатолій Стаховський.

У разі потреби міліціонери мали право застосовувати зброю. Та, дякувати Богу, більш ніж за місяць не довелося зробити жодного пострілу. Втім, постріли вони чули, особливо вночі з боку Слов’янська. «Моральний дух у загоні постійно підтримували, все було по-бойовому. І ми не могли допустити, аби терористи просувалися далі українською землею», — резюмує командир спецроти.

З його слів, у Слов’янську на боці сепаратистів воюють найманці, яким платять чималі гроші. Є й місцеві. Донецьк і Луганськ за Януковича були недоторканними. Там ніхто не наводив порядку і процвітали бандитські угруповання. Наркомани, засуджені та колишні в’язні, члени злочинних угруповань взяли в руки зброю і за гроші творять що хочуть. Вони відчули себе якось владою та провокують мирних людей. Якби були там ідейні, то можна було б з ними вести діалог.

Запитав я його думку і про те, чому так довго триває АТО. Чи можна швидше навести порядок на території Донбасу? «Думка одна. Там залишаються жінки, діти. Не можна допустити втрат мирного населення. Звісно, завдяки застосуванню відповідної зброї можна було б за тиждень закінчити бойові дії, але тоді жертв не уникнути. Зараз іде евакуація людей, і треба розуміти, що не кожен може виїхати, насамперед — люди похилого віку, тож процес затягується. Дуже дошкуляють прориви українсько-російського кордону. З’явилася інформація, що в Україну зайшли бойовики, заїхали машинами, бронетехнікою. Виходить — ніби партизанська війна. Треба закрити кордон, а потім уже наводити порядок»…

ПРЯМА МОВА 

Олег ШКОЛЬНИЙ, 
начальник УМВС у Вінницькій області:

— Випробування на мужність, професіоналізм і патріотизм у зоні проведення АТО вже пройшли 200 вінницьких міліціонерів. Нині там несуть службу 132 бійці зведеного загону, сформованого майже з усіх підрозділів обласного управління міліції, патрульно-постової, конвойної служби та спецпідрозділу «Грифон». Усіх, хто заступає на блокпости і безпосередньо виконує обов’язки, забезпечено бронежилетами. Під час ротації їх передають новоприбулим. Ми для своїх хлопців придбали тепловізори, прилади нічного бачення, замінили плащ-накидки і зробили запас сухпайків тривалого зберігання. А днями відправили 40 тонн продуктів, води, спецодягу, посуду і миючих засобів. Цей вантаж зібрали наші земляки — бізнесмени, громадські діячі, жителі області.

 ОФІЦІЙНО

200 мільйонів гривень — на захист військових 

Уряд своїм рішенням виділив МВС 199 281,1 тис. гривень для закупівлі засобів індивідуального захисту, військової техніки, речового майна та майна продовольчої служби для потреб органів внутрішніх справ та Національної гвардії. У тому числі, кошти виділені на цільову закупівлю бронетанкової техніки українського виробництва, захисних жилетів та композитних бойових шоломів. Окрім того, кошти виділені для закупівлі речового майна, майна продовольчої служби та камуфльованої польової форми.

«Мамо, не клич і не плач!»

СКОРБОТА.Матері чернівецьких юнаків не хочуть, щоб їх відправляли на війну, а сини прагнуть помститися за полеглих товаришів

Світлана ІСАЧЕНКО,
«Урядовий кур’єр»

Буковина в траурі. Міста і села краю вшановують пам'ять своїх синів, загиблих на сході нашої країни, загальною хвилиною мовчання. Прізвища буковинців, убитих 17—18 червня у затяжних боях під луганським селищем Щастя під час виконання бойових завдань у рамках АТО, досі не оголошують. Немає й офіційної інформації, скільки скорботного вантажу прийматиме невдовзі Чернівецький аеропорт.

А відлік уже розпочато — нещодавно місто прощалося зі старшим прапорщиком В’ячеславом Пелехатим і молодшим сержантом Ігорем Крисоватим. Тепер, за попередніми даними, полягло десятеро контрактників і резервісти третьої батальйонно-тактичної групи, дислокованої у Чернівцях військової частини А2582. Більшість із них, потрапивши у засідку, згоріли у бронетранспортері, розстріляному бойовиками з гранатометів.

«Мамо, я не поїду додому, не клич і не плач! — чувся з переведеного на гучний режим мобільного телефону захриплий до металу голос солдата. — Нас везуть розпізнавати тіла загиблих. Мамо, я мушу помститися за своїх товаришів!»

— Це мій молодший, Володя, він там, на війні, дякувати Богу, що живий, — крізь ридання промовляє чернівчанка пані Орися. — Прийшла повістка вночі 8 квітня. Сказали, потрібно просто прийти у чернівецький військкомат відмітитися, речей ніяких не брати, тільки документи. Відтоді я не бачила сина. Тиждень тому до війська забрали старшого, Івана. Чи побачу синів ще?!

Це запитання крізь відчай і сльози промовляли десятки жінок, що зібралися під стінами військової частини, обласної держадміністрації. Вони звинувачують військове керівництво у байдужості та некомпетентності. Багато хто в передчутті найстрашніших звісток, бо не можуть зв’язатися зі своїми дітьми, чоловіками, які вже понад два місяці перебувають на війні, в жахливих умовах, морально і фізично виснажені. Жінки готові їхати за ними на палаючий схід. «Наші вимоги — пришвидшити ротацію і більше не відправляти на війну беззахисних солдатів — без підготовки, без належного обмундирування!» — благають згорьовані матері й дружини.

Загиблих чернівчан поховають на Алеї Слави міського цвинтаря. Голова облдержадміністрації Роман Ванзуряк запевнив матерів, що бійців сформованого нещодавно батальйону територіальної оборони краю не відправлятимуть у зону бойових дій.

Тим часом на схід країни для посилення охорони державного кордону вирушає мобільна група Чернівецького прикордонного загону. Коштом спонсорів прикордонникам закупили сучасні бронежилети, кевларові каски, сухі пайки і дизельний генератор для забезпечення належних польових умов. За словами військового комісара області Віталія Чурая, Буковина вже відправила на схід понад 900 військовослужбовців, які беруть участь в АТО.