До десятикласника, відмінника навчання, прийшла сусідка-бабуся:

— А скажи-но, онучку, чи можна мені подати в суд на тракториста Грицька?

— За що? — здивувався хлопець.

— За те, що мої кури перестали нестися!

— ?!

— Еге ж, він ставить свого трактора якраз навпроти мого курника. Вранці як почне заводити, від дирчання хата трясеться і земля двигтить. А кури летять безвісти, аж пір’я гублять. До вечора оклигають трохи, посходяться у двір, а тут знову Грицько — прийшов з роботи і мотоциклом своїм без глушників реве…

— А чому ви до нашого дільничного не сходите?

— Піду, дитино, але ж ти його знаєш. Суворий він у нас дуже. Скаже: «Не положено!» І що я вдію? Он Мотря злодюгу, що огірки крав, кочергою навернула, та ще й сама винною виявилася: сказали, що її життю нічого не загрожувало, а вона нанесла беззбройній людині тілесних ушкоджень. Ще й заплатити мусила за бинт і зеленку. І могорич потерпілому носила, аби заяву з міліції забрав. І всі огірки віддала… Тому я спершу до тебе прийшла: ти хлопець тямущий, у школі закони вивчаєш. Просвіти мене, будь такий ласкавий, чим я маю крити, якщо наш страж порядку захоче швидше від мене відкараскатися.

Хлопець почухав потилицю і дістав з портфеля підручник з багатообіцяючою назвою: «Правознавство».

— У вас є право на захист, — розкрив потрібний параграф. — Це передбачені законом вид і міра поведінки особи, цивільні права якої зазнали посягання, що полягають у можливості застосування самостійних дій…

— Чекай-чекай, не так швидко, щоб я запам’ятала: на мої цивільні права Грицько посягнув застосуванням самостійних дій — так і є, йому ніхто не допомагав.

— Ні, ви не дослухали: вищесказане стосується ваших самостійних дій, спрямованих на поновлення порушеного, оспорюваного чи невизначеного права, а також можливість звернення до юрисдикційних органів з вимогою про захист.

— Не мороч мені голову, хлопче, ти ж сам сказав про посягання, що полягають у можливості застосування самостійних дій. А тепер ось додав, що вони спрямовані на порушені чи оспорювані права. То це, виходить, Грицько мені мститься за те, що у нас з його матір’ю спір за межу? Ой лелечко, то він, завдаючи мені збитків, ще й може звернутися до органів з проханням про захист?

— Та ні, ви знову все перекрутили. Я розповім вам своїми словами: право на захист — це передбачені законом дії людини, права якої були порушені і яка може звернутися до правоохоронних органів.

— Так просто? Так що ж ти мені памороки забивав тією казенщиною? Тепер я скажу дільничному: «Вживайте заходів, бо Грицько порушує мої права!» У тій твоїй книжці, я бачу, сам чорт ногу зломить! Ти тільки Грицькові та нашому міліціонерові її не показуй, бо з такими текстами не збагнути кого від кого захищати. Ще я й винною лишуся! — бабуся подріботіла до воріт, не припиняючи обурюватися: — І як можна дітей на таких викрутасах навчати? Чому не написати підручник зразу по-людському, щоб не перекладати ту абракадабру?

І справді, чому?

Невже поважні педагогічні установи, які рекомендували видання до друку, не знають, що школярів можна чогось навчити, говорячи з ними зрозумілою мовою? Навчаючи за підручником з нагромадженням малозрозумілих термінів, з двозначними текстами і визначеннями, з сухим, «залізобетонним» викладом матеріалу годі сподіватися дочекатися того часу, коли над підлітковою злочинністю переважатиме правова обізнаність.