Золоте вугілля чорного кольору

Перед ними звітував очільник Міненерго Володимир Демчишин. Він повідомив, що міністерство розробило програму реформування вугільної промисловості. І поінформував, що із 400 мільйонів гривень, які надала Верховна Рада завдяки перерозподілу коштів державного бюджету, для погашення заборгованості шахтарям уже надійшли 300 мільйонів, а ще 100 перерахують наступного місяця.

Володимир Демчишин підкреслив, що одне із головних завдань — зниження собівартості вугільної продукції. Такого результату, зазначив він, можна досягти за допомогою збільшення обсягу вуглевидобутку, а для цього потрібно налагодити збут продукції.

Також він висловився на підтримку ДП «Вугілля України» та наголосив, що його діяльність прозора. При цьому зауважив, що адекватна ціна вітчизняного вугілля — 1100—1150 гривень за тонну. За його словами, конкуренція між шахтами дасть змогу знижувати цю ціну. На запитання, чи буде Україна з вугіллям наступної зими, міністр переконливо відповів: «Однозначно». Та ще й зможемо заробити.

«Наростити збут до 10 мільйонів тонн на рік — це реально. Зараз ми вже видобуваємо шість мільйонів тонн. Для досягнення кінцевої мети треба інвестиції в нові технології. Завдяки збільшенню обсягу можна зменшити собівартість навіть на державних шахтах», — зазначив Володимир Демчишин.

Заступник голови однієї із профспілок шахтарів Валерій Мамченко заявив: мовляв, українцям розповідають, що у шахтарів усе добре, а це ви — профспілки — мутите воду. Але нині своє слово кажуть самі шахтарі. Він зауважив, що 90% учасників з’їзду — це робітники: Герої України, почесні та заслужені шахтарі, бригадири. «Це люди, які по 25—30 років відпрацювали в шахті, а також молодь, яка тільки прийшла в промисловість. Однак всі вони не можуть зрозуміти, чому ТЕС простоюють без українського вугілля, а з шахт його не вивозять», — зазначив Валерій Мамченко.

Результатом роботи з’їзду має стати прийняття реальних  документів. «Це буде постанова з’їзду, звернення до Президента та заяви: з охорони праці, з соціальних питань і щодо пенсійного забезпечення. На підставі цих документів ми будемо спілкуватися з усіма гілками влади, тому що ухвалити можна все що завгодно, а от реалізовувати ніхто нічого не хоче. І складається таке враження, що шахтарям кожен місяць потрібно проводити акції, щоб уряд звернув на нас увагу», — пояснив Валерій Мамченко.

Загалом питань на зібранні порушували багато, і всі вони актуальні. Наприклад, про роздержавлення державних шахт. Тут ситуація складна, оскільки найкращі шахти приватизували, а в державній власності залишилися ті, де вугілля глибоко залягає або менш потужні пласти чи більший вміст сірки, тому потрібно виважено підходити до кожної шахти з огляду на її перспективність. А під час планування роботи потрібно передбачати кошти на розвиток — модернізацію та підготовку лав. Також кожен крок у новій програмі реформування галузі має бути узгоджений з вугільними профспілками. Так само, як і повернення заборгованості із заробітної плати. На що й сподіваються шахтарі.