Це не зовсім змагання, і головне в них не перемога, а участь і командна гра. Цей турнір розпочався у березні і проходив у п’яти прифронтових східних областях — Донецькій, Дніпропетровській, Запорізькій, Луганській і Харківській. Він уже об’єднав понад 5 тисяч дітей з 302 шкіл, включаючи переміщених та тих, які постраждали від конфлікту на сході України. А минулої неділі на столичному стадіоні ім. Баннікова четвірка переможців регіональних змагань визначила найкращого. Та набагато важливіше, що побувавши у столиці, хлопчики й дівчатка повезуть додому незабутні враження і сподівання на краще завтра, що неодмінно прийде з українською перемогою. 

За сотню кілометрів від Дніпра є село Личкове, де живе близько трьох тисяч людей. Як часто буває в наших реаліях, у тамтешній школі вчителем інформатики за сумісництвом працює викладач історії. Тож цього року п’ятикласники вивчали програмування на основі нового онлайн-курсу — української платформи Prometheus. 

Депортація кримських татар 1944 року — це злочин без строку давності. Про це Президент Петро Порошенко заявив під час зібрання-реквієму, присвяченого роковинам депортації. Подія відбулася в приміщенні Національної опери України. Участь у зібранні взяв також Прем’єр-міністр Володимир Гройсман. 

Шість років тому довелося писати про техногенну катастрофу в закарпатському Солотвині, де провалля землі у зоні гірничих виробок почали загрожувати життю місцевих жителів. Тоді у відповідь на прохання Закарпатської облдержадміністрації з огляду на екстраординарну ситуацію, яка склалася, уряд надав кошти на спорудження кварталу будинків для майбутніх переселенців із селища солекопів до села Теребля. Відстань між ними — майже 40 кілометрів — тоді не здавалася надто значною, щоб відмовитися від плану переселити людей саме сюди. Тим більше, йшлося і про перспективу налагодження в околицях Тереблі солевидобутку, отже працевлаштування гірників. 

«Історія змушена повторюватися, бо ніхто її не слухає»: життя доводить, що розумний і дотепний літератор Лоуренс Пітер, якому належить цей вислів, мав-таки рацію. У минуле відходить кожна прожита нами хвилина, та чи відаємо, як наші вчинки вплинуть на життя майбутніх поколінь? І як знайти зерно істини в писаній-переписаній історії предків? Як розібратися в наших непростих реаліях, маючи на озброєнні лише два кольори — чорний і білий? Адже історія не визнає компромісів. Де знайти переконливі відповіді на складні запитання, котрі тривожать нині кожного пересічного громадянина? Звісно, в істориків. 

— Чи правда, що жителів Станиці Луганської можуть одружитися за добу після подачі заяви до РАЦСУ? Якщо так, то що для цього потрібно?» 

«Чи правда, що переселенцям зі сходу України уже не потрібні довідки про те, що вони внутрішньо перемішені особи? Нам одні люди кажуть, що їх отримувати вже не треба, а інші — що без довідок позбавлять соціальних виплат. Поясніть, будь ласка, як насправді?» 

«Нині в учасників АТО є змога безоплатно отримати земельну ділянку. Це правильно, вони заслужили. Але чи мають право безплатно отримати землю інші люди? Раніше була така можливість. Чи збереглася вона нині?» 

«Ми з чоловіком розлучилися, і зі мною залишається двоє неповнолітніх дітей. Чоловік запевняв, що матеріально допомагатиме дітям, тож я не подавала на аліменти, розраховуючи на його чесність. 

ЧИТАЙТЕ У ДОБІРЦІ:

Європейський рейд борців за волю 

Партизанський дід

Пророчий дар правдолюбця