Статті

СПЕЦВИПУСК "УРЯДОВОГО КУР'ЄРА" Відомі діячі вітчизняного кінематографа і театру розмірковують про сьогодення і майбутнє галузі 

Нинішні надвисокі ціни на російське блакитне паливо болюче відбиваються на українській економіці та аж ніяк не додають міцності енергетичній безпеці нашої держави. З огляду на інформацію про хід переговорів з російською монополією ВАТ «Газпром» можна зробити висновок, що в найближчій перспективі імпортний газ не подешевшає.  

Головна проблема музейної сфери в сучасній Україні полягає в тому, що державні та комунальні музейні заклади, а також процеси, які забезпечують їхню роботу (зокрема реставрація, підготовка кадрів, нормативно-методичний супровід), багато в чому продовжують рухатися за пострадянською інерцією. Водночас ситуація навколо музеїв кардинально змінилася. Середовище, в якому діють музеї, стало конкурентним. З’явилися нові гравці, що змагаються за увагу публіки. Виникли суспільні відносини, яких раніше не було. Змінилася роль держави, яка не претендує на тотальний контроль за всіма аспектами музейної роботи. Змінилися можливості держави, виникла потреба залучати позабюджетні ресурси. 

Президент України звільнив:  призначив:  Кабінет Міністрів України призначив:   

Перемоги українських кінематографістів на міжнародних фестивалях, цікавість глядачів, критиків та світової кіноспільноти до фестивального руху в Україні, початок зйомок спільних з європейськими кінодержавами картин, нарешті, цьогорічна прем’єра першого повністю українського фільму «ТойХтоПройшовКрізьВогонь» — такими є ознаки змін, що сьогодні відбуваються у вітчизняному кінематографі. Головна з них — увага держави до галузі.  

 Михайло КУЛИНЯК, міністр культури України про модернізацію музейної галузі: «Держава захистить майнові комплекси музеїв»

«Коли помирає поет, то помирає щось таке, що не кожний здатний побачити», — так казав герой Івана Миколайчука в його фільмі «Вавилон ХХ». Ці слова і про його своєрідного хрещеника в кіно, його товариша Богдана Ступку. Акторові пощастило увійти до видатної неповторної когорти українських «поетів» кіно 60–70-х років минулого століття, побачити театральних легендарних майстрів і створити свій неповторний талановитий світ — Богдана Ступки. І якимось дивовижно-містичним чином він усе життя був пов’язаний із двома безсмертними філософами: Григорієм Сковородою та Іваном Франком. 

«Ковчег акторських ролей» — одна з живописних робіт актриси Лариси Кадочникової, яку вона представила на своїй персональній виставці в галереї «Атрибут». Що то за ролі, зібрані в уявнім ковчезі? Мабуть, ще не зіграні, бо і виставка народної артистки України, народної артистки Росії, лауреата Національної премії ім. Т. Г. Шевченка має назву «Світ моїх марень і мрій». Актриса і художниця далі грає для нас свої омріяні ролі, витворюючи іншу реальність уже олівцем і пензлем. Живі замальовки, зроблені під час зйомок фільмів, які увійшли до скарбниці світового кіномистецтва — «Тіні забутих предків», «Білий птах з чорною ознакою», «Криниця для спраглих», повертають нас до творення вітчизняного поетичного кіно, образів видатних режисерів і акторів, які були поруч із талановитою артисткою, — Юрія Іллєнка, Сергія Параджанова, Івана Миколайчука. Тож Лариса Кадочникова створює, можливо, живописну галерею тих образів і сюжетів, які могла б ще реалізовувати на сцені і в кіно. Тому в нашій розмові однаково перепліталися теми образотворчого і кіномистецтва. 

У навколишніх селах Сватівського району, що на Луганщині, мілуватців чомусь кличуть «французами». Жодного історичного під∂рунтя для цього немає. Колеги запропонували версію, що прізвисько приросло після якогось фільму кінця 50-х років ХХ століття, де молодий Микола Мащенко грав роль іноземця: стрункий чорнявий красень. Саме такий, якими видавалися французи тодішньому обивателю з глибинки. Може, саме так і народжуються легенди?  

Відкриття театрального сезону в Рівному — це той момент, коли зала не вміщає глядачів. Вони сидять на сходах і стоять у проходах: тільки б нічого не пропустити! Цієї бурштинової осені рівненські театрали відкриють сезон незабутнім гоголівським «Ревізором» у постановці лауреата Шевченківської премії Анатолія Дзекуна. А далі… Що ж, власне кажучи, далі? І не лише, сказати б, «на картинці» перед глядачем, а й за лаштунками, у становленні талановитого колективу, в розвитку театрального мистецтва в Україні? 

«Сьогодні ті, хто ще не був у Національній опереті, живуть стереотипами: «так ето ж аперета…» Чому? Банальний брак культури! Тому я щоденно створюю театр високого рівня в усьому: ми пропонуємо глядачеві не просто виставу, а окремий інтелектуальний проект від інтерактивного спілкування з глядачем до шоку! Звичайно, позитивного мистецького шоку! Моя мета — театр широкого профілю, якому підвладне як класичне музичне мистецтво, так і його авангардні течії. Це практика всіх великих європейських театрів», — упевнений наш герой, художній керівник Київського національного академічного театру оперети Богдан Струтинський, який працює, не чекаючи «дякую», а за покликанням серця.  

Минулого сезону репертуар театру поповнився кількома виставами, дві з яких створені і виконані вперше у світі: це балети «Каприси» і «Перехрестя». Перший поставив відомий український балетмейстер Віктор Литвинов у декораціях Марії Левитської на музику 24 каприсів Ніколо Паганіні, майстерно і вишукано оркестрованих композитором і нині художнім керівником театру Мирославом Скориком. 

Кіно в Україні, де найпершу зйомку за часів Російської імперії здійснив харківський фотограф Альфред Федецький, — багатолике. Ось хоча б у столиці. В кінотеатрах воно переважно голлівудське, авторське буває лише в «Києві» та «Жовтні». Більшість українців переглядають фільми в Інтернеті, а деякі виставляють там своє відео, іноді збираючи й по 40 тисяч глядачів. То де ж відроджувати українське кіно і яке саме? 

Однією фарбою театральної картини не намалюєш — це радше хроніка піднесень і спадів, де, як у драматургії, кожна нова картина заперечує попередню. Що, власне, і є стрижнем драми, у нашому випадку — українського театрального поступу доби Незалежності. 

Для  дітлахів, котрі цієї суботи вперше почують шкільний дзвоник, починається нове життя: доведеться звикати до нового режиму, колективу, обстановки, що, звісно, є певним стресом для дитячого організму.  Як найкраще організувати день першокласника, що і в якій кількості слід їсти та як уникнути психологічних «гострих кутів», досліджував «Урядовий кур’єр». 

У дієвості державної програми «Доступне житло» Прем’єр-міністр Микола Азаров особисто переконався на початку робочої поїздки на Миколаївщину. В обласному центрі він власноруч вручив ключі від квартир жителям міста, які придбали помешкання за цією урядовою програмою.  «Ми  спеціально запровадили цю програму для того, щоб наші громадяни з невеликими доходами мали можливість поліпшити свої житлові умови. Водночас участь громадян у цій та інших програмах дасть змогу активізувати житлове будівництво», — зазначив Микола Азаров перед фасадом багатоквартирного будинку на 64 оселі у мікрорайоні «Північний». 

Експерти з організації дорожнього руху вже давно помітили, що наприкінці літа — на початку осені в Києві відчутно (за деякими підрахунками, до 40%) зростає завантаженість міських автомагістралей. Чогось надзвичайного в цьому немає — насамперед треба зважати на вже традиційне пожвавлення активності населення з настанням нового сезону. Тим паче, що в більшості городян закінчуються відпустки, у студентів та школярів — літні вакації, а приміські жителі поспішають уторгувати в столиці якусь копійку за вирощену городину… Тому київські перевізники змушені випускати на маршрути додатковий громадський транспорт.  

Нова історія з «дітищем» Сергія Мавроді — це вже навіть не дежа вю, а якась патологія наших співвітчизників бути черговий раз обманутими. У так званій афері МММ - 2011 брали участь понад 2 млн українців. І це при тому, що «батько» фінансової піраміди з усіх телеканалів попереджав про її можливий крах у будь-яку хвилину. Це був свого роду юридичний запобіжник, аби його не можна було притягнути до відповідальності, переконані фахівці. Сьогодні вітчизняні правоохоронні органи намагаються підвести МММ - 2011 під статті «шахрайство» чи «фіктивне підприємство». У Росії, де нових ошуканих майже 35 млн людей, уже знайшли такий механізм. А що маємо ми у цій царині?  

У Луцьку завершився ХІІІ Міжнародний фестиваль «Поліське літо з фольклором».  Задекларований у затвердженому нещодавно логотипі міста слоган «Луцьк — приємне відкриття!» виявився дієвим. Місцева влада, як свідчать останні події, не тільки розуміє всі переваги розвитку туризму, а й проголошені нею плани вміє підтверджувати конкретними справами. Як новими, так і тими, що мають уже досить солідну «біографію».  

Мій приятель забив руку. Дні минають, а біль не вщухає. Отже, візит до лікаря неминучий. У центрі первинної медико-санітарної допомоги до травматолога черга. Нарешті, після тригодинного чекання, вдалося потрапити на прийом. Приятель зауважив, що лікар — добрий спеціаліст і чемний з пацієнтами. «Сьогодні знову йти до нього, і, мабуть, знову буде черга», — поскаржився він мені.