Уже майже півроку як створено єдиний контролюючий орган у сфері продовольства — Держпродспоживслужба замість кількох корумпованих. Що вдалося зробити за цей час та з якими труднощами стикається служба? Яких новацій слід очікувати бізнесу? Про це «УК» запитав у голови Держпродспоживслужби Володимира ЛАПИ. 

Засідання Міжпарламентської ради Україна — НАТО, яке відбулося вчора у столиці, покликане наблизити нашу країну до відповідей на багато актуальних запитань і викликів сьогодення, чіткіше визначитися з євроатлантичним вектором розвитку, зрозуміти перспективи не лише в контексті подальшої співпраці з Альянсом, а й із Євросоюзом. 

Жителька невеликого містечка на Донеччині переживає не кращі часи. Сусіди її знають як патріотично налаштовану інтелігентку. Тож роботу знайти не може, поїхати світ за очі немає за що, а продати хату тепер сусіди, які симпатизують зайдам, не дають змоги. У перші місяці війни велося їй ще якось терпимо. Коли потрібно було кудись поїхати, без вагань залишала ключі сусідці. Та і за порядком приглядала, і нехитре господарство порала. З часом ситуація змінилася не на краще. Поступатися своїми поглядами і приймати позицію більшості жінка не збиралася, але й сусіди дарувати таке «невігластво» не хочуть. Коло замкнулося. Залишити хату вже ні на кого. Розбіжності у світоглядах вплинули й на це. Тепер «громада» тільки й чатує, коли жінка кудись поїде, щоб за монголо-татарським прикладом розтягти майно інакодумиці. 

Нині Яготинський маслозавод святкує 60-річний ювілей. Це тільки раз на рік він може собі дозволити призупинитися на мить, зробити передих і з полегшенням згадати про дитинство та юність. Скептики скажуть, 60 років — то поважний вік, початок старіння. Та ні! Для заводу це тільки новий старт, осяжні потужності й можливості. 

«А якби тобі сказали: об’єднай своє домашнє господарство з Миколиним, бо у нього і хата більша, і город, і хазяйство. Ти б погодилася?» — допитувалася чепурна бабуся в яскравій квітчастій хустці. Її вив’язана білою полотняною косинкою сусідка заперечливо хитала головою: «Ні! У мене Лиска велику дійницю молока дає, а в нього корова, як коза доїться. Здамо молоко на завод — свого прибутку не побачу». 

Різке підвищення цін на комунальні послуги, що розпочалося торік, хвилює споживачів по всій Україні. Тим, хто не має змоги сплачувати за новими тарифами, держава надає субсидії. Але чимало споживачів не задоволені: нараховують її довго, а суми зазвичай малі. Ще й після верифікації декому раніше призначену держдопомогу взагалі скасували.

Із чого складається механізм нарахування субсидій? Як зробити його прозорішим і дієвішим, уникнувши при цьому монополізації і зловживань? Чи потрібні йому корективи, хто має їх вносити? Ці та інші питання обговорили експерти, представники уряду та постачальники енергоресурсів. 

Узявши за девіз слова класика «Війни виграють не генерали, а шкільні вчителі та парафіяльні священики», 86 громадських і волонтерських організацій вийшли з ініціативою започаткувати Всеукраїнську акцію «Потяг єднання України «Труханівська Січ». За задумом організаторів, захід мав сприяти консолідації суспільства, піднесенню патріотичного духу громадян, розвитку волонтерського руху, а також розвіяти міфи російської пропаганди та посилити діалог і зміцнити взаєморозуміння жителів різних регіонів. Щойно інформація про задум пішла в люди, як охочих підтримати і взяти участь виявилося більше, ніж планували. Кожен намагався зробити внесок у те, щоб подорож відбулася. Залізничники надали вагонний склад, військові, митці, духовенство, психологи підготували тематичні майстер-класи, лекції-бесіди, концертну і кінопрограми, для дітей у вагоні-кінозалі демонстрували українські мультики.

У Києві Прем’єр-міністр Володимир Гройсман разом з міністром підприємництва та інновацій Швеції Мікаелем Дамбергом відкривав п’ятий Українсько-шведський бізнес-форум. Його організаторами виступили Шведська торгова та інвестиційна рада й Посольство Швеції в Україні. 

Трагічна сторінка нашої історії припадає на 13 червня. Нинішнього року виповнюється 75 річниця однієї з наймасовіших депортацій цивільного населення з території Північної Буковини та Бессарабії. За інформацією чернівецьких науковців масштабна «операція» депортації «ворогів народу» обговорювалася 8 червня 1941 року на об'єднаному засіданні бюро Чернівецького обкому КП(б)У та облвиконкому. Відтак у ніч з 12 на 13 червня вивезено 2279 сімей (7720 осіб). 

Про грибовицьку трагедію думаю навіть уночі: не спиться від того. А хіба до сну матерям рятувальників, які загинули страшною дикою смертю в центрі Європи не в середньовіччі, а в ХХІ столітті?!  Чи мамі того еколога, якого й досі шукають? Ні, тут не кричати — вити хочеться. Та чи почують?

Нині про сміття в різних аспектах не говорить хіба що ледачий. Палко дискутують політики та експерти, хтось робить на тій невимовній біді свій чорний піар, хтось уміло розправляється з політичними конкурентами.

«УК» свого часу (без жодної політики) застерігав про сміттєвий Чорнобиль, який  насувається на Україну, ще 2013-го. Не почули.