Донедавна трасу Миколаїв — Одеса називали «дорогою смерті». Щодня тут траплялися аварії, більшість з яких мали трагічні наслідки. І таких автошляхів по області налічувалося чимало. Причини відомі — жахлива якість самих доріг. Утім, сьогодні автомобілісти в разі аварії можуть дорікати лише собі. Адже дороги більш-менш приведені в належний стан.
Хоча подібних одеській «доріг смерті» існувало чимало. 

Ідея цього відрядження виникла в нью-йоркському Українському народному домі під час святкування ювілейного дня народження мого товариша. Коли він познайомив мене із сім’єю, яка є прекрасним прикладом безкорисливої, справжньої, а не показної доброчинності. Спершу суто з професійного журналістського інтересу мене зацікавила  його розповідь про  те, як подружжя  американців українського походження зігріло  теплом своїх сердець і подарувало радість дитинства більш ніж тисячі  українських діток, позбавлених родинного тепла.  

Півтора року в області реалізується регіональна програма «Безпечне місто», згідно з якою створюється єдина система безперервного патрулювання вулиць. За цей час правоохоронці отримали 96 нових патрульних спецавтомобілів, якими тепер забезпечені підрозділи не тільки обласного центру, а й Дніпродзержинська, Кривого Рогу, Павлограда, Нікополя, Новомосковська. Проект реалізується без залучення бюджетних коштів, за рахунок соціально відповідального бізнесу.

«Я живу, як знедолений! — писав 32-річний Людвіг ван Бетховен під тиском глухоти, яка швидко прогресувала. — О, як жорстоко я стикався з двічі трагічним досвідом мого поганого слуху, я все-таки не знаходив у собі сили сказати людям: говоріть голосніше, кричіть, адже я глухий».  

В уяві більшості з нас знамениті меценати початку ХХ сторіччя — заможні люди, які частину своїх прибутків спрямовували на патріотичні починання. Певною мірою це так, але тим більша заслуга тих, хто підтримував українську справу не лише від «щедрот своїх», а розпродуючи власне майно і навіть влазячи у борги, як робив це Євген Чикаленко. Його знаменита фраза — «Любити Україну не тільки до глибини душі, але й до глибини власної кишені» — не данина красивому слівцю, а життєве кредо Громадянина, чия доля — і приклад для наслідування, і докір нині сущим в Україні.  

Колись тут налічувалось до двох сотень містечок, населених переважно євреями. Та чи багато знаємо ми про цих людей, які віками жили поряд з нами на українській землі? Чим збагатили вони нашу спільну культуру і якими залишились у пам’яті не лише свого народу? Пошуками відповідей на ці запитання перейнялися у діючому в Житомирі національно-культурному центрі «Хесед Шломо», започаткувавши історико-культурологічний проект «Штетл», що в перекладі з ідиш означає «Містечко».  

Хто сказав, що півні на рушниках не співають? Не бачив він робіт Юрія Дахна, який давно і всерйоз займається реконструкцією старовинних вишивок. І оті два браві червонясті когути на полотні кукурікають, аж виляски ідуть. «Гість буде!» — радіє прикметі дівчина із сусіднього рушника. Вийшла з хатинки у садок, аж ось і козак на поріг, тримає коня за повід. «Сватай мене, козаченьку, люблю тебе дуже!» — присягається красуня. Її гарна та пишна подружка йде з двома відрами води на коромислі, а парубок аж з чобіт вискакує, щоб вона звернула на нього увагу.  

Так склалося, що строкову військову службу я проходив у гвардійському Коростенсько-Померанському п’ятиорденоносному полку. Горе було тому гвардійцеві, який не міг без запинки перелічити назви всіх цих нагород та розповісти, за що вони вручені. З часом розумію, що ця вимога була правильною, бо з поваги до історії рідної бойової частини починались гордість за свій полк і прагнення стати гідними його слави.

Усі батьки знають: аби дитина росла здоровою, щодня має повноцінно харчуватися. Та чи всі тата й мами впевнені, що саме такий раціон пропонують їхнім чадам у дитсадках, школах, а малюкам, позбавленим батьківського піклування, — в будинках дитини та інтернатах? Чи всі продукти, що потрапляють на стіл до малюків, якісні та калорійні?

Потенційних батьків це повідомлення нещодавно заскочило зненацька: у ЗМІ пройшли чутки, ніби державну допомогу при народженні дитини отримуватимуть не всі сім’ї. З іншого боку, в уряді запевняють, що додатково виділили 1 млрд грн для забезпечення в усіх регіонах саме цієї статті витрат. То чого слід очікувати в осяжному майбутньому?
Крапки над «і» у цьому надчутливому питанні вчора спробував поставити Прем’єр-міністр Микола Азаров.