Пам'ять

Розпочалася церемонія ударами Дзвона пам’яті, кількість яких відповідає кількості загиблих бійців. Після цього посадовці разом із родичами загиблих захисників поклали квіти до встановленого поряд із дзвоном пам’ятника.

Історія вчить, що нічого не вчить. Цей вислів, на жаль, дуже доречний і актуальний стосовно трагічних подій сивого минулого України й кількарічної давності. Пам’ятні в нашій історії битви, яким більше пасує назва побоїща, відбулися свого часу на території Донбасу. Перша — майже 800 років тому на берегах степової річки Калка, сліди якої губляться в межах Нікольського та Волноваського районів Донеччини. Дружини князів Київської Русі, оточені загонами монголо-татар, кілька днів успішно тримали оборону на кам’янистому березі й відбивали атаки загарбників. Тоді віроломний і підступний ворог вдався до перемовин: пообіцяв відпустити князів і дружинників, якщо ті перестануть чинити опір.

Шостий рік його мама Світлана Олексіївна і службовий собака Рем виходять на дорогу, якою востаннє пішов зі Станиці Луганської на війну син і хазяїн. Є така робота — Батьківщину захищати.

Тоталітаризм — у нас це неможливо? Не варто розслаблятися, загроза тоталітаризму існує, доки є охочі його запровадити. Наочний приклад — наші східні сусіди, які після нетривалої спроби побудувати в себе демократичне суспільство радісно скотилися в болото дрімучої диктатури.

Опісля офіційних церемоній, переговорів і підписання документів у межах офіційного візиту в Україну Прем’єр-міністра Ізраїлю Беньяміна Нетаньягу поважний гість разом із Президентом Володимиром Зеленським вшанував пам’ять жертв трагедії Бабиного Яру.

5 серпня 1937 року розпочалося виконання сумнозвісного оперативного наказу народного комісара внутрішніх справ СРСР №00447 «Про репресування колишніх куркулів, карних злочинців та інших антирадянських елементів». Тож під наказ можна було підвести будь-яку людину. Народ називав цю операцію антикуркульською. «Куркуль», «експлуататор» і «ворог народу». Саме так радянська пропаганда позиціонувала заможного селянина, згідно з державним курсом на суцільну й прискорену колективізацію. «Ворогами народу» регулярно ставали бідняки чи середняки, оскільки самі критерії ворожості постійно розширювалися.

25 липня футбольний клуб «Авангард» із Краматорська на Донеччині повідомив, що із цього дня вивів з обігу номер «1», під яким у складі юнацької команди в довоєнні роки виходив на поле воротар Степан Чубенко. На офіційному сайті ФК з’явилася відповідна вкладка «Степан Чубенко. Навіки перший». Так відреагували у спортивному колективі на п’яту річницю загибелі свого голкіпера, якому на тоді виповнилося лише 16 років.

Напередодні визволення у лисичанському музеї відкривається спеціальна виставка. На ній представлено багато документів, серед яких і твори дітей — спогади про те, як страшно і несподівано приходить війна.

Навіть не змовляючись, жителі Слов’янська тепер часто повторюють одне й те саме: на початку липня 2014-го вони готувалися до штурму і вуличних боїв у місті, окупованому проросійськими бойовиками, проте подальший розвиток подій їх приємно здивував. «Кілька останніх днів ми жили у підвалах, бо тоді стріляли з усіх видів зброї. Звісно, боялися, але хотіли, аби визволили нас якнайшвидше. А ось про те, що бойовики на чолі з росіянином Гіркіним-Стрєлковим самі підуть звідси, навіть не мріяли. Тобто ми готувалися до найгіршого, але вийшло якраз навпаки. Тому спершу навіть не дуже повірили в таке щастя!» — згадує місцевий житель.

Спальний район Харкова Салтівка для Володимира Усенка символізував і малу батьківщину, й усю Україну. Адже тут живуть найрідніші люди, його родина. Так говорять друзі й  додають, що для Володимира добробут його рідних і близьких завжди був на першому плані. А ще батьки чи планети-покровителі надміру наділили Володимира прагненням до справедливості в усьому, незламними вольовими якостями, благородством і справедливістю.

8–9 травня в багатьох країнах згадують події Другої світової війни, адже це найкривавіший глобальний конфлікт, під час якого загинуло, за різними оцінками, від 50 до 85 мільйонів людей. День пам’яті та примирення й День Перемоги символізують не тріумф переможців над переможеними, а мають бути нагадуванням про страшну катастрофу і застереженням, що не можна розв’язувати складні міжнародні проблеми збройним шляхом, ультиматумами, агресією, анексією.

Днями виповнилося 75 років, як відбулася найбільша в історії УПА битва з військами НКВС в урочищі Гурби на межі нинішніх Рівненської та Тернопільської областей. У Гурби не запрошують — сюди їдуть за покликом душі. Тому ні дощ, ні холод не завадили людям з’їхатися на святе для українців місце. Тут у нерівному бою поклали голови наші діди й батьки. 5 тисяч вояків Української Повстанської Армії груп «Північ» і «Південь» протистояли 30-тисячному з’єднанню частин НКВС та регулярної радянської армії за підтримки танків і бронепоїзда, а для розвідки вони використовували літаки.