Гуманітарна політика

Не варто питати, що ви відчуваєте, коли ненароком торкаєтеся увімкненої праски чи гарячої води. А от як почуватиметеся, якщо не матимете змоги забрати руку від розпашілого металу чи змушені будете тримати її в окропі? Приблизно такі самі муки цілодобово місяцями терплять ті, хто страждає від болю і не має змоги його вгамувати. Мої власні спогади про це пекло — далекі, з дитинства: тяжко вимучене обличчя брата, який помирав від саркоми. Україна — п’ята за показником дитячих онкозахворювань: за даними ВООЗ, їх щороку виявляють у тисячі маленьких українців. Найчастіше — рак крові. Лише 47% пацієнтів виліковуються, на відміну від 70% жителів Заходу. Отже, кожна друга дитина помирає від раку, а значить, потребує паліативної допомоги. 

У лютому заслужений артист України Віктор Павлік відзначив подвійний ювілей: 50 років життя і 30 — на професійній сцені. Відсвяткував його грандіозним концертом у Палаці культури «Україна» в супроводі естрадно-симфонічного оркестру під керівництвом Дмитра Антонюка, де вперше виконав 20 своїх хітів під акомпанемент 50 музикантів-віртуозів. Відкривала концерт пісня «Дай нам, Боже», яка об’єднала багатьох українських артистів, а виконані романтиком хіти «Афіни, Київ і Стамбул», «Ні обіцянок, ні пробачень», «Ти подобаєшся мені» перетворили зал на справжній данспол. 

Воно не зупиняється з часів графині Браницької: важкі краплі поту, непомітні для перехожих, струмками стікали по натруджених дерев’яних лопатях понад століття. Запах щойно змеленого борошна розносив селом вітер, який часто просився в помічники воді: разом їм працювалося краще. 

ЧИТАЙТЕ У ДОБІРЦІ:  Український сад видатного хірурга Від радянських «любителів» – до путінських «шахтарів» Не буди лиха

Не все те неправильне, що тобі не зрозуміле, казав колись  Григорій Савович Сковорода — мандрівний філософ і вільна людина. Він не бажав бути таким як усі. Висміював недоліки, однак ніколи не висловлював зневаги. Україна — досить толерантна держава. Вона ніколи не була імперською країною й ніколи не потерпала від месіанського комплексу, свідчить опитування соціологів. Утім, це не означає, що нині не потрібно говорити з українським суспільством про дискримінацію й толерантність, терпимість та нетерпимість. Потрібно, до того ж всіма доступними засобам, зокрема й мовою карикатури. 

Одного дня випадок і насичене культурне життя столиці звели мене з визначними театральними постатями. Драматург Наталя Ворожбит проводила майстер-клас у Будинку кіно в межах програми 13-го DocudaysUA. Уперше на Міжнародному кінофестивалі було показано її документальну виставу з реалій життя сучасної Донеччини. «Театр не можна нічим замінити, — розмірковує пані Наталя. — 2016 року відкрилося п’ять нових театральних майданчиків, там ідуть документальні вистави, які виводять глядача із зони комфорту». Критерій театру в неї один: чи відбувається диво мистецтва. Практика Ворожбит цілком у руслі нонконформістського світового театру, та поки що її роботи не потрапили у шорт-листи «Київської пекторалі-2015», якими нагороджували 28 березня. Подія відбувалася в Муніципальному театрі опери і балету для дітей і юнацтва. 

Франкофонія, яка яскраво стартувала в Україні, органічно переходить у «Французьку весну», цікаві та різнобарвні заходи якої почалися вчора. Директор «Французького альянсу» в Рівному Надія Чумак упевнена: такі події нині потрібні Україні як ніколи. Хоч би для того, щоб нагадати світові: ми країна великої унікальної культури, яка є повноправним членом світової спільноти. 

Недавній фейк про те, що нібито учнівські олімпіади скасували, облетів усі соціальні мережі. Особливо переймалися батьки школярів, зокрема цьогорічних випускників, адже участь в інтелектуальних змаганнях додає балів під час вступу. Інколи вони навіть об’єднувалися у групи й збирали кошти, шукали спонсорів, щоб змагання для їхніх обдарованих дітей відбулися. «УК» вирішив з’ясувати, в чому причина такої ситуації. 

«Українське кіно треба вміти дивитися, як уміти співати наші пісні, їсти національні страви», — переконаний режисер Іван Кравчишин. І справді. За чверть століття державної незалежності ми не навчилися дивитися українські фільми, бо ж їх, по суті, не творили. Більше кінематографісти пеклися й, на жаль, і тепер ратують за продукування «мильних» серіалів-картин на російський лад, озвучуючи їх не українською, а мовою агресивної сусідки. Іван Кравчишин вирішив зняти за суттю і природою українське кіно та заглибитися в гущу життя галичан, трохи повеселитись і пофантазувати. Але головне, підкреслює режисер, стрічку творили так, щоб «Галичина була правдивою, аби все чулося, співало, дихало». Тому жанр своєї кінороботи «Політ золотої мушки», що вийшла на великий екран, митець визначив не просто як наївну та ексцентричну комедію, а і як фільм-притчу. 

Працівники закладів профтехосвіти заявили про можливість загальнонаціонального страйку. Майже півтори тисячі представників професійно-технічних навчальних закладів з усіх регіонів країни, зокрема Черкащини, провели збори у столичному Міжнародному центрі культури і мистецтв, вимагаючи від влади вирішити питання фінансування галузі. 

Кілька років тому до міжнародного проекту «Вугілля Донбасу на вершинах світу» внесли певні корективи. Підкоривши найвищу гору Антарктиди, донецькі альпіністи-шахтарі залишили на її холодній маківці «хліб промисловості» — вугілля, а також кристал кам’яної солі, який учасники експедиції попередньо видобули на 300-метровій глибині шахти в Соледарі Донецької області. Тобто до найбільших багатств промислового краю — металу і вугілля, які раніше ось так пропагували в усіх куточках світу, закономірно додали й сіль. Причому цей мінерал заслуговує вшанування не тільки через використання у харчовій промисловості, а й завдяки лікувальним властивостям. 

ЧИТАЙТЕ В ДОБІРЦІ: Що залишимо на спомин? Стрімка кар’єра сталінського партизана Навіть у День сміху птахам не до сміху