На IX з’їзд 260 інфекціоністів  із 24 областей  зібралися  в Тернополі. 

Примітно, що на адресу з’їзду надійшов лист від імені 95 інфекціоністів Криму, які засвідчили свою повагу та побажали успіхів. Президент Всеукраїнської асоціації інфекціоністів професор Михайло Андрейчин  у вступному слові наголосив, що національній безпеці країни передовсім  загрожують хвороби, які набули значного поширення: ВІЛ-інфекція, вірусні гепатити, герпетичні, кишкові та арбовірусні інфекції, а також різні паразитози. 

Храм Успіння Пречистої Діви Марії УГКЦ у Борщеві, що на Тернопіллі, на порозі свого 130-річчя. З ним зростало місто, тут благословляли всі патріотичні наміри українців. Тривалими роками церква, що постала в самому центрі теперішнього райцентру, була відома копією чудотворної ікони Богоматері «Примирення». На ній старослов’янською та польською мовами читаю напис: «Під Твою милість прибігаємо, Богородице Діво». Отож два народи пошановують такий образ. Він і зараз на  чільному  місці у вівтарі храму. 

Поезію шанованого ювіляра, до  якого днями  прийшов вісімдесятий день народження, Олесь Гончар колись означив лаконічно, обсягово і влучно: «Твори Бориса Олійника вже витримали суворий іспит часом, і вони, без сумніву, принесуть читачеві радість активного співпереживання. Перед нами поет мислячий, гострий, глибокий, чия творчість нині стає поряд з тими художніми цінностями, що їх подарували своєму народові найталановитіші співці України».

А  щемні відгуки про його вірші сльозинками збігають по лицях стількох жінок  щоразу, коли долинають із репродуктора в усі куточки України пісні про Матір на його слова — планетарні й водночас немов про кожну з них особисто. Не всі вони знають ім’я автора і те, що рецензії їхніх сердець збігаються з високою оцінкою комітету з Шевченківської премії, якою Бориса Олійника нагороджено 1983 року за поетичну збірку саме материнської тематики — «Сива ластівка». 

 ЧИТАЙТЕ У ДОБІРЦІ:

Балада про Укртрударм

Геній духовної музики

Завеликий для свого часу

Нині вже можна підсумувати, яким був для українців не тільки літній, а й оксамитовий сезон. Головний висновок: кількість відпочивальників на вітчизняних курортах перевищив усі очікування. Люди їхали з усієї України і ближнього зарубіжжя, особливо Молдови, Білорусі. А от кількість українських туристів за кордоном зменшилася приблизно на 30%, особливо в Європі.

Про те, що наші курорти подолали звичну позначку своєї щорічної наповненості, зрозуміли вже в липні. «Дружина хотіла забронювати місця для родини на 10 днів у Залізному Порту або Коблево, але їй запропонували тільки кімнату на 1—2 дні», — поділився тоді інформацією в розмові з автором київський знайомий. Місця, звісно, були, але їх потрібно було знати. Однак багатьом нашим співвітчизникам доводилося підбирати варіанти відпочинку в південних областях країни вперше, бо раніше їздили в Крим чи Туреччину. Але через анексію півострова і дорогий долар довелося змінювати звичні маршрути. Тож на збільшення турпотоку вплинули не тільки патріотичні почуття, а й бажання зекономити. 

Проблема паліативної дитячої допомоги в Україні нині існує наче в іншій системі координат: є життя — складне і суперечливе, і є невиліковно хворі діти, земний шлях яких завершиться через кілька місяців або й днів.

Занурившись у свої будні, ми воліємо їх не помічати. Не маємо часу, бажання, чи просто наші душевні сили не розраховані на такі емоційні потрясіння. З огляду на цей контекст арт-проект «Оскар і Рожева Пані» можна вважати своєрідним холодним душем для всіх нас. 

ЧИТАЙТЕ У ДОБІРЦІ:

Місто ратної слави

Правила і норми — не для тиранів?

Мужність вибору двічі Героя

Днями в зону проведення АТО вирушили понад 60 військових священиків (капеланів) Української православної церкви Київського патріархату. Зараз вони вже перебувають у військових частинах і на блокпостах. Проводжав їх та говорив напутні слова митрополит Черкаський і Чигиринський Іоан (Яременко). Кореспондент «УК» поспілкувався з ним і розпитав, хто і як готує капеланів до служіння на передовій та що найбільше його вразило під час неодноразових поїздок на Донеччину й Луганщину. 

Цього року в печері Вертеба, що поблизу села Більче-Золоте Борщівського району, вкотре проводили археологічні дослідження.  Та спершу коротка довідка про унікальне й таємниче  підземелля. Тут жили трипільці — носії археологічної культури енеоліту, яка існувала п’ять-шість тисяч років тому. Загалом їхніми життєвими просторами впродовж понад півтори тисячі років були сучасна Україна, Молдова, Румунія. Ці давні люди стали чи не першими хліборобами,  вирощували колосові й зернобобові, розвивали тваринництво, зводили будинки, навіть двоповерхові.

Але на присмерку цієї цивілізації трипільці місцем пристановища обрали майже на шістсот років печеру Вертебу. Чому, навіщо?  Достеменної відповіді на ці запитання науковці ще не знайшли. 

Останнім часом ЗМІ дедалі частіше повідомляють про сенсаційні події в галузі астрономії. Зокрема, недавно науковий світ  сколихнула звістка про відкриття нової планети, яка нібито дуже схожа на нашу Землю. А загалом, якщо вірити таким повідомленням, ми вже знаємо про існування    щонайменше кількох сотень нових планет. 

— Їх відкрито вже навіть більше тисячі, — уточнює відомий астроном Анатолій Копиленко. — Однак погляньмо глибше. Ще зовсім недавно за межами Сонячної системи людство не знало жодної планети. Зірок у космосі видимо-невидимо, але вони так далеко, що помітити біля них хоч одну планету тривалий час не було змоги. Їх виявили тільки наприкінці 1980-х  за допомогою найновішої техніки і точних наукових методів.