У дитинстві для мене новорічне дійство починалося задовго до чарівної святкової ночі. Піднесення й передчуття дива «вмикалися» ще на початку грудня і тривали майже місяць. Спершу ми з сестрою заготовляли «золото» з цукерок та кольоровий папір, з якого клеїли довжелезні гірлянди і різнокольорові ліхтарики. Потім із серветок нарізали силу-силенну сніжинок, якими заліплювали вікна. Обгортали фольгою горіхи і чіпляли «хвостики» з тонкого дроту на цукерки.

Із правнучкою засновника психоаналізу Зигмунда Фрейда та дочкою найвисокооплачуванішого художника сучасності Люсьєна Фрейда Лючією МакАдам Фрейд ми познайомилися у Львові, де відома британська художниця вперше в Україні представила свою нову серію робіт «Ігри розуму». 

Як зазначив у своєму вступному слові Сергій Тримбач, голова Національної спілки кінематографістів України, прем’єра українського фільму впродовж останніх 15 років — щось надзвичайне. Доброзичливість та іронію кінознавця можна зрозуміти, адже за той час, протягом якого він обіймає посаду керманича Спілки, це фактично друга (після фільму «ТойХтоПройшовКрізьВогонь») стрічка, яку створила суто українська команда кінофахівців і в якій лунає українська літературна мова. 
Поза тим, на рівень зі справді надзвичайними фільмами цей не поставиш. 

Питання щодо якості дитячих товарів, серед яких і іграшки, нині турбує чи не всіх батьків. Загальновідомо, що в Україні якість промислових товарів, передусім іграшок, не відповідає всім необхідним вимогам. І якщо ще кілька років тому експерти наголошували, що купуючи такі товари в спеціалізованих магазинах, можна вберегтися від небезпеки, то віднедавна це не так. 

Коли у Драбівецькій школі Золотоніського району на Черкащині ще тільки починали оздоровчу практику (а було це 12 років  тому), 80% дітей хворіли досить часто. Батьки просто не знали, що вдіяти. Причини шукали у всьому: винуватили і школу, і погоду, і самих дітей. Край такій ситуації поклали разом: вистраждане й рішуче «Годі хворобам!» прозвучало від самих батьків, школярів та педагогів. 

Стає дедалі очевиднішим, що розвиток нашої культури, зокрема і розважальні заходи для молоді не витримують жодної критики. Для них характерна вульгарність, невдале копіювання гірших закордонних зразків. Повною мірою ігноруються традиційні етнічні компоненти культури. Засоби масової інформації, які оголили у своїх шоу не лише тіло, а й душу, на всі лади висміюють найменші ознаки української культури, показують її фрагменти лише в іронічно-саркастичному контексті. Натомість увесь передовий урбанізований світ намагається будь-що зберегти вцілілі рештки цієї творчості через святкування народного календаря, проведення відповідних фестивалів пісні та хореографії.  

Малювати Тараса Шевченка таким, яким ми з дитинства його знаємо, не дуже складно. Але що більше вдивляється Надія Никифорова в його обличчя, постать, що більше заглиблюється в його філософський та поетичний світ, то менш упевненими стають її пензлі. Ні, він був не зовсім схожим на загальноприйнятий образ. Тобто загалом — звичайно, так. Але не завжди і не стільки. Бував він різним: і печальним, і задумливим, і заклопотаним, і радісним. Був закоханим. І завжди — світлим. Саме ця його особливість, як видається художниці, і є визначальною. Тому й у серії портретів, створених майстринею останнім часом, переважають світлі тони. 

Дослідники переселення народів у стародавні часи стверджують, що в кожному з нас, нині сущих, збереглася бодай маленька часточка тих племен і етносів, які сотні, а то й тисячі років тому або кочували нашими землями, або приїздили до Київської Русі з торговими караванами чи навіть певний час жили на наших теренах.

Тож і сьогодні можна вгадати в орлиному погляді нащадка давніх аланів чи греків, в округлих вилицях — носіїв тюркських генів, а в світлооких білявках — далеких праправнучок варягів, як зазвичай слов’яни називали скандинавів, що мандрували нашими водоймами з півночі на південь по крам. 

Особливих змін  у новорічному туристичному сезоні не очікується, запевнили журналістів експерти, — більшість українців, які беруть відпустки в цей період, залишаться в країні і нададуть перевагу гірськолижному відпочинку. Славчани їх чекають з нетерпінням, просять у Бога доброї сніжної погоди аж до березня, але й самі не сидять склавши руки. Цьогоріч гостей зустрічатимуть не тільки хлібом-сіллю, а й новим  сучасним красенем-витягом на гору Погар. Журналісти стали першими, хто випробував кріселку в дії. 

-Тільки тиждень тому мені зробили операцію, а я вже готуюсь на виписку, — радісно повідомив  мені 27-річний пацієнт  відділення  ортопедії, артрології і спортивної травми Запорізької клінічної лікарні Андрій.  — Протягом останніх п’яти років  без сторонньої допомоги  я  не міг  пересуватись. А нестерпний  біль  протягом останнього року  постійно завдавав  страждань. Тож про яке життя говорити за таких умов?! Тепер  же  я багато зроблю — віднині сам собі дам раду.

Хлопець  приїхав у Запоріжжя  із районного центру Приморськ. Як підтвердив завідувач відділення ортопедії, артрології і спортивної травми кандидат медичних наук Олег Баніт,  через наявність  у пацієнта  низки супутніх захворювань фахівцям довелося  чимало попрацювати, перш ніж  визначитися із тактикою і стратегією  його лікування. І  питання встановлення ендопротеза кульшового суглоба певної системи було принциповим.