Стає дедалі очевиднішим, що розвиток нашої культури, зокрема і розважальні заходи для молоді не витримують жодної критики. Для них характерна вульгарність, невдале копіювання гірших закордонних зразків. Повною мірою ігноруються традиційні етнічні компоненти культури. Засоби масової інформації, які оголили у своїх шоу не лише тіло, а й душу, на всі лади висміюють найменші ознаки української культури, показують її фрагменти лише в іронічно-саркастичному контексті. Натомість увесь передовий урбанізований світ намагається будь-що зберегти вцілілі рештки цієї творчості через святкування народного календаря, проведення відповідних фестивалів пісні та хореографії.  

Малювати Тараса Шевченка таким, яким ми з дитинства його знаємо, не дуже складно. Але що більше вдивляється Надія Никифорова в його обличчя, постать, що більше заглиблюється в його філософський та поетичний світ, то менш упевненими стають її пензлі. Ні, він був не зовсім схожим на загальноприйнятий образ. Тобто загалом — звичайно, так. Але не завжди і не стільки. Бував він різним: і печальним, і задумливим, і заклопотаним, і радісним. Був закоханим. І завжди — світлим. Саме ця його особливість, як видається художниці, і є визначальною. Тому й у серії портретів, створених майстринею останнім часом, переважають світлі тони. 

Дослідники переселення народів у стародавні часи стверджують, що в кожному з нас, нині сущих, збереглася бодай маленька часточка тих племен і етносів, які сотні, а то й тисячі років тому або кочували нашими землями, або приїздили до Київської Русі з торговими караванами чи навіть певний час жили на наших теренах.

Тож і сьогодні можна вгадати в орлиному погляді нащадка давніх аланів чи греків, в округлих вилицях — носіїв тюркських генів, а в світлооких білявках — далеких праправнучок варягів, як зазвичай слов’яни називали скандинавів, що мандрували нашими водоймами з півночі на південь по крам. 

Особливих змін  у новорічному туристичному сезоні не очікується, запевнили журналістів експерти, — більшість українців, які беруть відпустки в цей період, залишаться в країні і нададуть перевагу гірськолижному відпочинку. Славчани їх чекають з нетерпінням, просять у Бога доброї сніжної погоди аж до березня, але й самі не сидять склавши руки. Цьогоріч гостей зустрічатимуть не тільки хлібом-сіллю, а й новим  сучасним красенем-витягом на гору Погар. Журналісти стали першими, хто випробував кріселку в дії. 

-Тільки тиждень тому мені зробили операцію, а я вже готуюсь на виписку, — радісно повідомив  мені 27-річний пацієнт  відділення  ортопедії, артрології і спортивної травми Запорізької клінічної лікарні Андрій.  — Протягом останніх п’яти років  без сторонньої допомоги  я  не міг  пересуватись. А нестерпний  біль  протягом останнього року  постійно завдавав  страждань. Тож про яке життя говорити за таких умов?! Тепер  же  я багато зроблю — віднині сам собі дам раду.

Хлопець  приїхав у Запоріжжя  із районного центру Приморськ. Як підтвердив завідувач відділення ортопедії, артрології і спортивної травми кандидат медичних наук Олег Баніт,  через наявність  у пацієнта  низки супутніх захворювань фахівцям довелося  чимало попрацювати, перш ніж  визначитися із тактикою і стратегією  його лікування. І  питання встановлення ендопротеза кульшового суглоба певної системи було принциповим. 

До кінця світу з точною датою за декаду до Новоріччя деякі українці завзято готуються в міру своєї заможності: хтось і про спеціальний бункер подбав, а хтось зносить сіль, свічки, їстівні припаси і все інше, нібито потрібне для такого випадку, до льоху чи й свіжовикопаної землянки: щоб врятувати себе для майбутнього і як представника нації. 

Серед величезної кількості раритетів та просто дуже цікавих і гарних речей, які демонструють провідні антикварні галереї, є і старовинні картини в розкішних багетах, і витончені скульптури. А ще — срібний вітрильник із крихітною командою і рожевий дитячий автомобіль, за кермом якого сидить великий іграшковий ведмедик пенсійного віку. І знаменитий сокиринський вертеп ХVIII сторіччя, що належав старовинному козацькому роду Галаганів. Та найцікавіші три спеціальні проекти, кожен із яких пов’язаний із трагедією — не мистецькою (бо мистецтво міцніше за життя), а з людською.  

У  планах телеканалу «1+1» — ступити у 2013 рік зі співами, розпочавши 8 січня показ нового сезону проекту «Голос країни. Нова історія». Знову четверо суддів — Олександр Пономарьов, Олег Скрипка, Валерія, Діана Арбеніна — обиратимуть вокальне майбутнє України. А поки що «1+1» дає дорогу юним українським виконавцям від 6 до 14 років в шоу «Голос. Діти» — адаптованому варіанті голландського проекту «The Voice Kids». Певна річ, що не всі учасники дорослого «Голосу» змогли досягнути блискавичної співацької кар’єри, однак той факт, що подібні шоу приносять зазвичай маловідомим або невідомим особам популярність (нехай навіть тимчасову), є безсумнівним.  

Робоча поїздка легенди світового хокею Владислава Третьяка до Сум була розрахована на кілька годин і розписана по хвилинах. Коли ж гість дізнався, що з ним хоче зустрітися кореспондент «УК», запропонував разом поїхати до міста Глухова, звідки родом його тато Олександр Дмитрович. Ось так дорогою, а також у місті вдалося поспілкуватися зі спортсменом, ім’я якого відоме на всіх континентах.

У цьому році органи державної реєстрації актів цивільного стану Донецької області зареєстрували такі імена новонароджених: Анджело де Лука, Грант, Далер, Одіссей, Кенан, Береза, Вірсавія, Деулет, Златослава, Фіалка. А позаяк для них традиційні дідівські і прадідівські прізвища недоречні (як вам комбінація Вірсавія Сіробаба чи Одіссей Вовченко?), донеччани мерщій підбирають до імен більш підходящі варіанти хвамілій. Тож хіба це не зайвий доказ того, що одна з найкращих п’єс Миколи Куліша, головному герою якої муляло українське прізвище, нині актуальна для Донецька?