Минулої суботи по всій Україні випускники шкіл писали перші пробні тести. Майбутні абітурієнти мали можливість перевірити свої знання з української мови і літератури, біології, фізики, всесвітньої історії або іноземних мов (англійська, французька, німецька, іспанська). І хоч випробування було лише репетицією справжнього зовнішнього незалежного оцінювання, втім, проходило за найсуворішими правилами.  

Її будівництво тривало… 23 роки. Богдан Ступка, художній керівник театру, зазначив, що це подія не тільки в масштабі столиці, а й усієї країни, а також щиро зізнався, що неабияк переймався долею «дитяти» (так лагідно він охрестив Камерну сцену), обіймаючи посаду міністра. Так, його зусилля як впливового чиновника, на жаль, у ті роки не увінчалися успіхом.
Ситуація змінилася 2010 року, коли керманич театру звернувся по допомогу до нинішнього Прем’єр-міністра. Тож у вступному слові Богдан Сильвестрович висловив подяку передусім Миколі Яновичу, попросивши вибачити за те, що двері Камерної сцени не було прочинено в листопаді 2011-го, позаяк  для затримки були вагомі підстави. 

Ще задовго до «Лавини», прем’єрної вистави Чернівецького академічного музично-драматичного театру ім. Ольги Кобилянської за п’єсою Тунджера Джудженоглу, в усіх анонсах і прес-конференціях щодо інсценізації цієї філософської притчі здивувала «програмна» фраза постановників: «Ми прагнули показати породження страху в людській свідомості».
Хай би що там замислював турецький драматург у своїй знаменитій і, кажуть, нині дуже популярній на світових підмостках п’єсі, але режисер вистави — художній керівник Чернівецького театру заслужена артистка України Людмила Скрипка вирішила з її допомогою видобути з національної свідомості, як зі старої родинної шафи (і їй це цілком вдалося), головний «скелет» — страх перед державною владою, закрутивши довкола цього задавненого комплексу все сценічне дійство. 

Тальнівський край на Черкащині — своєрідний і досить дивний. Тільки-но минеш арку перед районним центром, потім місток, побачиш, як виблискує, стрибаючи по камінцях, Гірський Тікич, одразу відчуєш себе в якійсь своєрідній атмосфері, ніби потрапив туди, де переплелися минувшина із сучасністю, вигадка з реальністю. Край приваблює сюди творчих людей, бо вони завжди знаходять тут те, що шукали, — хтось трипільську культуру, хтось старовинний замок, чудотворну ікону, хтось пам’ятку садово-паркової архітектури й чарівливі пейзажі, хтось не менш цікаву екзотику сучасного життя.   

Земна куля нині нагадує комунальну квартиру, де про будь-яку новину одразу дізнаються всі мешканці. Ми існуємо в єдиному інформаційному просторі і, подобається нам це чи ні, користуємося ресурсом новин, який надають нам сучасні технології. З одного боку, це позитивно, бо вже мало кому вдається сховатися за залізною завісою мовчання та приховування фактів. З другого — чи завжди ми усвідомлюємо, що за потоком об’єктивної, на перший погляд, інформації криється прагнення маніпулювати нашими емоціями і вчинками? За допомогою майже непомітних прийомів настрій тисяч людей можна раптово змінити з «плюса» на «мінус» і навпаки. За силою впливу на свідомість людини телебачення в багато разів перевершує інші засоби масової інформації.  

Не так давно була дуже популярною пісня про те, що на Марсі будуть яблуні цвісти. На жаль, життя повернулося так, що не висадили їх не лише на далекій планеті, але й вирубали або занедбали в багатьох районах України . Тому в магазинах і на базарах — засилля імпортної плодоовочевої продукції. Споживання плодів і ягід у нас різко впало — до 30-38 кілограмів на одну особу в рік (30-45% раціональної норми). Що ж далі? Як зупинити кризу?  

Батьки та діти — вічна і світотворча тема, особливо коли це сім’я художників. Володимир та Неллі Ісупови приїхали 55 років тому із Сибіру та Ставропілля навчатися в Одесу, а відбулися як митці в Києві. Нині в їхній родині — розмаїття напрямків сучасного мистецтва: графіка, барельєф, скульптура. За версіями відомих журналів старшого сина Сергія, котрий живе в США, називають серед найкращих керамістів світу, молодшого Іллю — з-поміж 25 найуспішніших художників України. Вартість твору з набутку Ісупових — від 500 до кількох десятків тисяч доларів.  

Нещодавно сходили з подругою на комедійну виставу в один із столичних театрів. Зал був переповнений. На порожню поки що сцену з цікавістю поглядали і завзяті театрали, для яких кожна нова постановка — неначе ковток свіжого повітря в задусі сірої буденності, і молодь. Причому кількість юнаків та дівчаток «середнього студентського віку», які зручно влаштовувалися в оксамитових кріслах, була такою значною, що ми з подругою щиро зраділи. «А кажуть, молодь зовсім не розвивається, — захоплено прошепотіла мені подруга, — що її цікавить тільки арт-хаус і сучасний живопис»…  

Влада повинна забезпечувати рівні умови та можливості для всіх громадян України, незалежно від їхньої релігійної приналежності, аби перед людьми не поставали перешкоди для задоволення духовних потреб. Ці слова Президента Віктора Януковича стали лейтмотивом традиційної щорічної зустрічі із керівниками церков та релігійних організацій.

Він вважає неприпустимим порушення принципу рівності в питанні реалізації прав і можливостей віруючих різних конфесій. Тому запропонував керівникам церков і релігійних організацій проводити такі зустрічі двічі на рік.

«Ми робимо велику справу — фактично єднаємо країну», — так Президент говорив про спільну відповідальність за стан справ у країні. 

Торік у лютому, коли тільки-но запрацював закон про єдиний соціальний внесок, «Урядовий кур’єр» на своїх сторінках порушував питання про те, що хворіти для українців стало значно складніше («На лікарняний — краще з понеділка?», «УК» від 25 лютого 2011 року). Пригадую, як знайома вчителька тоді розповідала мені, що директор школи просив її та колег у приватному порядку, якщо вже вирішили піти на лікарняний, робити це краще з понеділка — аби бухгалтерії було легше рахувати дні непрацездатності. А ще він наголошував, що хворіти краще не довше за один тиждень.