«Щиро кажучи, ми трохи боялися їхати в Бучу малювати. Думали, тут навіть у повітрі збереглися надрив, трагедія, біль, а творити з тяжкою темною енергією майже неможливо. Та все сталося навпаки: місто зустріло світлою молоддю, теплом і затишком. Працювалося легко, натхненно», — діляться враженнями художники, які брали участь у пленері BUCHA-2022. Їм не завадив навіть дощик у перший день роботи — митців прихистила Бучанська міська бібліотека.

 Воєнний час негативно впливає на ментальне здоров’я, а значить ми усі потребуємо хоч трохи радощів, аби відволіктися від проблем, стресів і страждань. І такі можливості сьогодні надають актори. Днями Тернопільський академічний драмтеатр ім. Тараса Шевченка запросив на чергову прем’єру. Режисер-постановник, народний артист України Олег Мосійчук звернувся до п’єси «Блез» відомого французького драматурга Клода Маньє, а виставу визначив як l’amurна комедія під назвою «Мадемуазель, негайно одягніться!».

 Німецький філософ колись переконував нас, що історія зазвичай повторюється двічі: спершу як трагедія, а потім — як фарс. У нашій ситуації — трагічний фарс. Утім, майже нічого нового, оскільки йдеться про звичний стиль кремлівського диктатора і міжнародного злочинця, який дедалі більше стає карикатурною копією лідера нацистської Німеччини адольфа гітлера. Певні ознаки вбогого мавпування можна помітити і під час недавнього несподіваного нічного візиту пуйла до вщент зруйнованого й окупованого московськими визволителями Маріуполя.

 Нині важко уявити сучасне місто без громадського транспорту. У будь-яку пору року і погоду рано-вранці й пізнього вечора черкаські автобуси доставляють городян на роботу, до лікарень, родичів та в інших потребах життя. Однак дехто звик нарікати на автобусників і на міські служби, які контролюють додержання графіків руху на маршрутах. Але у них теж чимало невирішених питань: обслуговування машин, забезпечення пальним та запасними частинами. Не можна забувати, що на автопідприємствах працюють такі самі люди, яких вони перевозять і разом з якими на волонтерських засадах допомагають фронту.

 Нещодавно Президент України Володимир Зеленський підписав Закон «Про компенсацію за пошкодження та знищення окремих категорій об’єктів нерухомого майна внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених військовою агресією Російської Федерації». На нього чекали понад 2 мільйони українців: хтось втратив помешкання повністю, у когось воно зазнало пошкодження. «Урядовий кур’єр» з’ясовує, хто саме має право на компенсацію і як відбуватиметься процес.

 Днями в межах президентської програми «Зелена країна» в Терешківській громаді поблизу Полтави висадили майже 6 тисяч сіянців сосни. У заході взяли участь лісівники, військовослужбовці, які вже побували на передовій, перший заступник голови Полтавської обласної ради Олександр Лемешко, небайдужа молодь.
«Усі разом ми засадили майже гектар. Це важлива і корисна справа для кожного, адже в умовах повномасштабної війни великих ушкоджень зазнають ліси. 

 Влада України усвідомлює, що потрібно активніше готуватися до інтеграції в ринок праці та підприємництво захисників і захисниць, які повертатимуться із фронту, зокрема тих, хто отримав інвалідність на війні. Ідеться про адаптацію робочих місць, необхідність упровадження програм перенавчання та перекваліфікації. І під час розроблення таких програм надзвичайно важливо, щоб держава та бізнес чули одне одного й діяли разом.
На цьому наголошували учасники зустрічі представників влади з керівниками компаній — учасниць спільноти «Бізнес без бар’єрів», яка сформувалася 2020 року задля створення рівних можливостей для українців.

 Наприкінці березня у прифронтовому ще з 2014 року місті Авдіївка, населення якого свого часу становило понад 30 тисяч людей, залишалося приблизно 2 тисячі жителів (за офіційними даними, 1878 осіб, які отримують гуманітарну допомогу). Найбільшу тривогу начальника міської військової адміністрації Віталія Барабаша викликає те, що досі там перебувають шестеро дітей. До того ж батьки свідомо уникають вимушеної евакуації і тримають малих заручників війни в підвалах чи у приватному секторі. «Важко збагнути безвідповідальність дорослих, які ховають своїх дітей. Ми їх знаходимо, готуємо до евакуації, а вони за ніч змінюють локацію, і знову їх доводиться розшуковувати!» — обурюється він.

 Торік кооператори Рівненщини збільшили обсяги господарювання на третину. Не гірше працюють і від початку цього воєнного року, істотно випереджаючи інфляцію. Зберегли всі робочі місця, а це майже 2 тисячі виробничників, працівників торгівлі та ресторанного господарства, заготівель. 
За словами голови правління Рівненської споживспілки Петра Бараша, ефективно протистояти дуже складним викликам сьогодення допомагають перевірена часом кооперативна солідарність та взаємовиручка: «Ми не маємо морального права ні на йоту послабити економічний фронт, коли захисники дають нам змогу працювати. І повинні сповна використовувати цю нагоду.

 Як розповів директор Благодійної організації «Благодійний фонд Максима Рильського «Троянди й виноград» онук поета Максим Рильський, якось він почув таку історію. Група жителів Житомирщини прямувала автобусом на екскурсію до Києва. Коли вже під’їздили, вечоріло, столицю освітлювали вогні, а гід став читати проникливі вірші Рильського про місто, в якому народився, працював і яке дуже любив. Це було настільки доречно, зворушливо й атмосферно, що якоїсь іншої прозорої підказки про потребу видати окрему поетичну збірку годі було й шукати. І шанувальники творчості поета теж запитували про існування саме такої книжки.