Лісоруби вимагають пустити їх у високогірні ліси і на стрімкі гірські схили, де рубати не дозволено. Привід, на перший погляд, вагомий: запобігти стихійному лихові. Таким прохачі вважають так зване всихання смеречників. Чи справді в наших ялинових (смерека — це місцева назва) гірських лісах назріла катастрофа? І якщо так, то чи допоможуть її здолати перегляд Закону «Про мораторій на проведення суцільних рубок на гірських схилах в ялицево-букових лісах Карпатського регіону» та підзаконних актів, як пропонують лісоруби? Спробуймо з’ясувати. 

Наприкінці серпня бригада облпрокуратури та УВС в Одеській області провела рейд у Нижньодністровський національний природний парк (НПП). У зоні регульованої рекреації парку витягли з води 114 браконьєрських сіток, у яких заплуталося майже три тисячі раків. Завданий збиток за таксами, затвердженими КМУ (один рак — 45 гривень), становив 125 820 гривень. Це не перший випадок у цьому парку. І це не єдиний парк, де відбувається масштабне браконьєрство. 

Цілком заслужено титул екологічно чистого міста Львівщини удостоєний  Трускавець. Хто приїжджає в курортне місто, не нахваляться його цілющим повітрям. Лідерство Трускавцю забезпечила сама природа, оточивши місто пасмом гір, вкритих карпатськими лісами, доклалися до цього й попередні та нинішні господарі, доглядаючи численні парки й сквери, щедро озеленюючи вулиці та подвір’я приватних садиб і вілл. 

Найбільший вплив на довкілля в Нікополі (Дніпропетровська область) не внутрішній, а зовнішній — із Запорізької області через розу вітрів. Запорізька теплова електростанція робить до 20 тисяч тонн викидів на рік. На жаль, сьогодні між областями нема належної співпраці. Активісти Нікополя висловили ідею щодо підписання міжбасейнової угоди із Запорізькою областю.

Головне завдання вітчизняних лісівників на сьогодні — відновлення лісистості на території країни до 15%. Це аксіома, і всі, хто має до цього стосунок, над цим працюють. А найактивніше, як стверджує статистика, — полтавці. За офіційними даними, на Полтавську область припадає 80% посаджених у лісостеповій зоні лісів. А в лісостепову зону входять повністю або частково десять областей, це 34% території України. Полтавці висаджують ліс на схилах, солонцях і землях, не придатних для використання в аграрному виробництві. Тільки за останні п’ять років в області таких лісів посаджено 6 тисяч гектарів, а з 2005-го — майже 11 тисяч. Як їм це вдається, напередодні свого професійного свята розповідає начальник Полтавського обласного управління лісового та мисливського господарства заслужений лісівник України Юрій ТАРАНЕНКО. 

Масштабне енергоспоживання сучасного постіндустріального, високотехнологічного та інформаційного соціуму невідворотно породжує розвиток і укрупнення екстенсивних форм енерговиробництва. Наразі це традиційні різновиди палива, значні поклади яких людство навчилось відносно легко видобувати. Це вугілля, природний газ, уранова руда, енергія рукотворних водосховищ на руслах великих річок. Мільярди кіловат-годин, згенерованих на вугільних, атомних та гідроелектростанціях щодня і щомиті живлять наші побутові прилади, обладнання офісів і цехів, де ми працюємо. Сплачуємо ж за них, ніби копійки, і радіємо, що кіловати працюють на наші зростаючі потреби і забаганки.

Не маючи змоги нереститися, частина риби загинула від розриву черевної порожнини. Решту почавила своїми колесами важка техніка. Ця трагедія сталася цієї весни на річці Ріка у Закарпатті. Там уже давно будують малу ГЕС. Споруджена поперек усього русла гребля переділила річку на дві частини. Жодних рибопропускних споруд — ні тимчасових, ні постійних — не збудовано. Воду згори вниз пропускає шлюз. Вузький прохід та напір води створює бурхливу течію. Коропові види риби, зокрема і червонокнижні, які з річки Тиса впродовж квітня-травня йшли на нерест у верхів’я Ріки, зупинялися під греблею і не могли плисти далі. Відкритий шлюз, із якого вода йшла бурхливим потоком, відлякував рибу. Тисячі особин крутилися під греблею і гинули, гинули, гинули. 

У Стеблеві Корсунь-Шевченківського району на Черкащині, який увічнив своїми творами відомий український письменник Іван Нечуй-Левицький, не стихають схвильовані обговорення майбутнього річки Рось. А пожвавили їх громадські слухання, під час яких стеблівчани висловлювалися щодо доцільності встановлення на греблі гідроелектростанції додаткової міні-турбіни. На цьому наполягають зокрема представники орендаря — Зовнішньо-економічної асоціації «Новосвіт».

Встановлення мікрогідроелектростанції сифонного типу на греблі Стеблівського водосховища, переконують вони, дасть змогу постійно рівномірно скидати воду, збагачену киснем з верхніх шарів водосховища на водозабір міста Корсунь-Шевченківський, а також забезпечить рівномірнішу роботу гідровузла (без значних коливань рівнів води) водосховища та збереження гідробіонтів (прісноводних організмів, які постійно живуть у водному середовищі) в нижньому та верхньому б’єфах.

Екологи в розпачі. І без того нелегка боротьба з так званими малими ГЕС, які наче гриби після дощу ростуть на мальовничих річках Карпат та в інших регіонах, стає ще важчою. Адже будувати й експлуатувати ці небезпечні для річкової живності і вбивчі для водних видів спорту споруди тепер стане ще вигідніше. 

Гадаю, батьки зводять нанівець працю вчителів, які розповідають на уроках про збереження природи, вже тим, що просять сина допомогти викинути в лісі чи парку мішок зі сміттям. Тоді в дитячій голові закарбовується переконання: навчання — для оцінки, а в реальному житті все по-іншому. Якщо батьки і влада не показують прикладу у ставленні до природи, то як педагогам захистити юні голови від висівання в них бур’яну самознищення?!