Нинішня весняна повінь дещо менша за норму, але цього достатньо для задоволення потреб країни, запевнив журналістів голова Держводагенції Василь Сташук. Уже підготовлено до наповнення магістральні канали, зокрема Північнокримський.

Дніпровські водосховища ще можуть додатково прийняти до 5 км3 повеневих вод. Цей резерв об’єму поки що не заповнюють, щоб у разі потреби прийняти воду з Білорусі та Росії. Посилено увагу до Дунаю, відстежується ситуація на Тисі.

Україна має найбільшу в Європі площу внутрішніх водойм. Понад 1 мільйон 100 тисяч гектарів водного дзеркала створюють унікальні можливості як для штучного вирощування риби (аквакультури), так і для промислу дикорослих видів. А ще є Азовське та Чорне моря, вихід у Світовий океан. Це величезний потенціал, який може забезпечити потреби країни в рибі фактично повністю. На думку президента Інтелектуального центру з питань раціонального використання водних ресурсів України віце-президента УСПП Василя Коротецького, ми можемо самі задовольнити українських споживачів. Хоч і не на 100%, але левову частку ринку — напевно. 

Днями до Приморського суду міста Маріуполя надійшли матеріали щодо двох масштабних порушень природоохоронного законодавства. В обох випадках йдеться про вилов за простроченими документами відповідно 15 та 5 тонн риби, який здійснювали промислові судна.
Рибалки скаржаться на бюрократію при отриманні дозволів і свої дії називають вимушеними, бо «треба годувати сім’ї». «Але ці й інші факти порушень промисловиками і тими, хто проводить так звані «наукові лови», масштабність та масовість таких порушень дають підстави казати, що неконтрольований промисловий вилов став ще одним жахом для вітчизняних водойм», — вважає голова Асоціації рибалок України Олександр Чистяков. За його словами, професійні рибалки, яким держава дала право на вилов риби, офіційно показують тільки близько 50% свого улову, вся інша спіймана риба — в «тіні». І це ні для кого не таємниця. Інакше не виживе рибалка. За словами О. Чистякова, перевіряючі структури обклали рибалок такими поборами, що це змушує промисловиків усвідомлено йти на порушення закону. 

Багато хто знає, що торік 19 грудня у Верховній Раді так і не ухвалили Держбюджету-2014. Але мало хто поінформований, що серед інших законів, які також винесли цього дня на розгляд народних обранців, були і пропозиції про внесення змін до правил полювання (№2264-1).

Отакої: країну штормить, а любителям постріляти дичину в голові геть інше. Оце вже справді як у приказці:

Полювання — понад кохання

Чого ж  захотілося власникам карабінів та багатозарядних рушниць? Якщо щиро, то  влаштувати такі собі острівці вседозволеності. Себто спецгосподарства, де можна розстрілювати тварин, не зважаючи на сезон та загальноприйняті мисливські правила.

Якщо випадає щастя скупатися в морі, озері, річці, то перед тим, як булькнути, завжди уважно озираюся, чи не стримить десь трубка підводного плавця. А ще уважніше придивляюся, чи не озброєний той плавець списом або  підводною рушницею. Дуже, знаєте, не хочеться отримати дірку в боці — такі випадки непоодинокі. 

Весни та осені з їхніми помірними температурами ставатимуть довшими, влітку частіше траплятимуться дуже спекотні, а взимку — дуже холодні дні. Тобто півроку погода радуватиме комфортом, а ось другу половину року доведеться пріти або мерзнути. Такою наше кліматичне майбутнє бачать науковці Українського гідрометеорологічного інституту (УкрГМІ).

«Температура повітря в Україні протягом останніх п’ятдесяти років збільшується. Ці зміни спостерігаються протягом усього року, — каже директор Інституту Володимир Осадчий. — За останні два десятиріччя середня за рік температура повітря в країні підвищилася на 0,8 градуса відносно кліматичної норми».

На перший погляд, що таке 0,8 градуса? Але — зверніть увагу — йдеться про середню температуру. Країна в нас доволі велика, отже, відчує потепління по-різному. Влітку трохи більше за середній показник температура зросте на північному сході, а взимку — в південних областях. 

Про факт пиління червоного шламу на сховищах № 1 та № 2 ТОВ «Миколаївський глиноземний завод» «УК» писав протягом 2010—2012 років. Найбільшу тривогу викликала ситуація, яка склалася у лютому 2012-го. Тоді місцевість навколо заводу та його двох шламосховищ за 20 кілометрів від Миколаєва щільно вкрив червоний шлам — відходи глиноземного виробництва. Від шламу потерпали не тільки люди, які проживають у селах поблизу із заводом, а й цілі природні комплекси. Вітер відніс пил зі шламосховищ на Дніпровсько-Бузький лиман. І хоча червоний шлам належить до четвертої менш безпечної групи відходи за шкалою токсичності, він, на думку спеціалістів, негативно впливає на організм людини та довкілля. 

 Громадськість підтримує ініціативи уряду щодо оприлюднення містобудівної документації. Зокрема доручення, які дав віце-прем’єр-міністр Олександр Вілкул на нараді щодо активізації розробки генеральних планів населених пунктів: Держземагентству — до кінця першого кварталу 2014-го зняти з картографічної основи для розробки генпланів гриф «Для службового користування» (ДСК), а місцевим органам влади — розмістити генплани у вільному доступі на веб-сайтах. Чому це важливо громадам, які це відкриває перспективи жителям міст та містечок — в інтерв’ю з Володимиром ЩЕРБАЧЕНКОМ.  

Численні туристи щоліта стають свідками знущань над тваринами на плато Ай-Петрі у Криму. Зокрема над хижими птахами, яких ділки використовують як примусових фотомоделей. Але, як нещодавно з’ясувалося, і взимку бідним орлам та грифам немає спокою. Як повідомили редакції активісти Західноукраїнського товариства захисту тварин (ЗУТЗТ), цієї осені аж десять великих хижих птахів завезли для «фотосесій» до Львова.
Кілька тижнів тому в центрі міста, на площі Ринок, на Замковій горі, біля Оперного театру жителі міста помітили людей, які тримають екзотичних та домашніх птахів — орлів, соколів, голубів — і пропонують свої послуги щодо «спілкування» із тваринами. 

 Водники обіцяють, що канал Дніпро—Донбас за два роки стане однією з найкращих водойм України. Унікальна споруда, побудована 1976 року, перекидає воду Дніпра у Сіверський Донець. Канал забезпечує водою Дніпропетровську, Харківську й Донецьку області.
У радянські часи канал був стратегічним об’єктом загальнодержавного значення, який мав давати воду промисловості Харківщини, і — у другу чергу — Донбасу. Тому увагу цій водоймі приділяли велику. Настали інші часи, і кількість працівників на об’єкті скоротилася.