Невідома Україна

Рівно півстоліття тому на мапі Тернопілля з’явилася нова географічна назва: село Мирне. Нині цей населений пункт у складі Підгаєцького району. Самому ж поселенню, звісно, аж ніяк не 50 років. Принаймні перша документальна згадка про нього датується 1440 роком, і кілька століть  воно називалося Теляче. Щоправда, нині повертатися до старого наймення місцеві жителі не хочуть. Кажуть, що суть, стан їхньої душі, способу життя  найкраще відображає саме назва Мирне.  

Аби дістатися села Сонячне із Сум, треба подолати не багато й не мало — рівно сто кілометрів. Стільки само, якщо вирушити, приміром, із Полтави. Або з Харкова. Тобто з географічної точки зору щось на зразок рівновіддаленого трикутника. Якщо ж на цей населений пункт поглянути з висоти пташиного польоту, що в сьогоднішніх умовах, на жаль, вельми проблематично, можна побачити майже ідеальний круг діаметром трохи більш як два кілометри. Як кажуть місцеві жителі, за формою їхнє село нагадує саме сонце.

Події останніх місяців в Україні по-різному трактують політики та науковці, представники органів влади і звичайні громадяни. Неоднакові думки з приводу ситуації у жителів різних регіонів. Не всі прогресивні ідеї, що зародилися на заході країни, позитивно сприймають південь та схід. Жодної провини громадян у тому, що вони по-різному трактують ситуацію, звісно, немає. Річ в іншому. Всі роки незалежності України політики намагалися штучно провести розподіл держави по берегах Дніпра. Не консолідувати суспільство, не об’єднати його навколо загальної ідеї, а розсварити і розділити. Такі дії, на жаль, і призвели до суспільної тріщини.   

Чекаючи автомобіль, що застряв через поломку на околиці невеличкого села Миропілля Корсунь-Шевченківського району, не минаю нагоди ретельніше ознайомитися з ним. Центральна вулиця заасфальтована, але майже безлюдна, зовсім тиха. Здається, «мирна» назва досить влучна. Тільки біля одного двору копошиться вже немолода жіночка. Вона й відгукнулася на моє «драстуйте» привітною усмішкою, яка схиляла до спілкування. 

Особливістю села Нова Україна є те, що воно від початку свого утворення прямо і опосередковано пов’язане з тваринництвом. Засноване сімейним козаком на прізвище Телятник, воно, мабуть би, носило цю назву й сьогодні, — тривалий час на його території була велика молочнотоварна ферма, — якби не голова колгоспу імені Чкалова Петро Бардаков. Це він, освічений і авторитетний чоловік, фронтовик, як тільки господарство, яке він очолював 25 років поспіль, круто пішло на підйом, заробило перший мільйон карбованців, зініціював зміну назви села на більш звучну, яка б відповідала його ідеалам і прагненням. 

Параметри доброти в селі Добре вписуються у свою особливу систему координат. Передбачає вона злети та падіння,  співвідношення «добре—корисне». З цієї точки зору Добре впевнено прямує до корисного і підтверджує вічний афоризм: як човен назвеш, так і… Насправді топонімічні особливості вражають: Добре, Добреньке, Новеньке, Колонія Добра, Забутий Рай, і вже зовсім сучасна варіація — «Мрії збуваються». Так назвали в Доброму громадську організацію, що визначає інвестиційні проекти для громади. Все просто — громада обрала, громада вирішує, громада контролює. 

У бурхливий час людського протистояння  і зіткнення протилежних поглядів на життєвий устрій,  на вибір пріоритетів, авторитетів,  традицій і просто людських симпатій,  як ніколи, важливий пошук суспільного консенсусу.   В Україні багато сіл з такими назвами, як Мирне, Тихе, Добре. Гадаємо, що не випадково українцям вони до вподоби. Як ставляться мешканці цих сіл до нинішніх подій в країні? Де, на їхню думку, сховалися нині миролюбність та спільність українців, які об’єдналися  у державу, а тепер можуть розбігтися по різних кутках? «Урядовий кур’єр» розпочинає цикл публікацій «Одна країна — одна доля»,  і перший репортаж  — із села Мирне Рівненської області.  

Ті, хто відпочивав на курортах Миколаївщини та Одещини, навіть не здогадуються, що поряд є водойма, в рази чистіша від Чорного моря. Лиман на межі Одеської та Миколаївської областей має назву Тилігульський і вважається не тільки найчистішим, а й найглибшим та найпрозорішим у південному регіоні. Його довжина сягає 60 кілометрів, ширина — до 4,5 кілометра, максимальна глибина — 21 метр, прозорість води — до семи метрів. Назва лиману походить від тюркських слів Делі Гель — «Буйне озеро». А ще Тилігул називали  скаженим, божевільним, непередбачуваним. Нині лиман найбільше потребує оздоровлення.  Тюрки дали лиману цю назву через місцеві долинні вітри, що дмуть переважно з півдня на північ або навпаки.  А нинішні відпочивальники жартома називають південний вітер «одеситом», а північний — «молдаваном». Вітри в долині Тилігульського лиману зриваються несподівано, рибалки добре знають це і рідко відходять на велику відстань від берега.

До нього ведуть дві дороги… Втім, якою не йти, розумієш, що, по суті, вона одна — до Бога, до державності, до потреб суспільства і людини. Цією дорогою йшли покоління українців. І нині, враховуючи важливе історичне, духовне і культурне значення Свято-Усікновенського Лядівського скельного чоловічого монастиря, згідно з указом Президента України і постанови Верховної Ради тисячоліття його заснування відзначається урочисто на державному рівні. Тож якщо з маківки гори спускатися стежкою, з-поміж буйної зелені кущів і дерев раптово постає обжита скеля. А в ній — комплекс печерних храмів і допоміжних споруд. Зокрема, церкви Усікновення Глави Іоанна Предтечі, святої великомучениці Параскеви П’ятниці, преподобного Антонія Печерського. Вражає цілісність духу давньої архітектури і ландшафту. Монастир — пам’ятка архітектури національного значення! 

Якщо до поліської Шостки заїжджати з глухівської автостради, неодмінно доведеться минати Гамаліївку. У багатьох краян цей населений пункт асоціюється з місцевою виправною колонією під номером 66, а кажучи звичайною мовою — тюрмою, паркан навколо якої обнесений колючим дротом. Але особливим дисонансом на тлі «колючки» височіють… церковні бані. Хоч, за великим рахунком, усі звикли: Гамаліївка — це водночас і в’язниця для злочинців, і унікальний каскад архітектурних споруд, що тісно пов’язаний зі славетним родом Скоропадських і який називається Харлампієвим монастирем.