Прошу слова

Поїздка потягом із Києва до Миколаєва — задоволення не з приємних. Ще в травні Одеська залізниця змінила зручний розклад потяга №121 на літній, незручний. Тоді це було зумовлено проведенням Євро та якимись іншими причинами, зрозумілими тільки залізничникам. Але пасажири сподівалися, що літній час нарешті мине і все повернеться на «колишні рейки». Даремно. До змін у розкладі миколаївці прибували в Київ о шостій ранку й цього самого дня мали можливість від’їхати о пів на восьму вечора. 

Нарешті дочекалися: Верховна Рада законодавчо затвердила нижню планку закупівельної ціни на молоко. Це те, про що не раз говорили в уряді і в парламенті представники аграрної Рівненщини: достатньо зафіксувати ціну на молоко, і не потрібно буде думати, як наростити поголів’я ВРХ.  

Часто трапляється у житті, що прозріваєш лише тоді, коли якась проблема стосується тебе або принаймні твоїх рідних. Так сталося і з моїм родичем, коли на нього напав бродячий собака у людному місці Голосіївського парку і добряче покусав за ногу. Рану обробили у травмпункті (вона виявилася надто глибокою) і запевнили, що робити уколи проти смертельного сказу немає сенсу, адже у столиці вже кілька років поспіль випадків цієї хвороби не виявлено. Проте через два місяці родичеві передзвонив лікар з того самого травмпункту і сказав, що вакцинацію проти сказу все-таки треба проводити, натякнувши, що і палиця бодай раз на рік стріляє. 

Лучанину Володимиру Л. терміново знадобилися гроші, щоб відремонтувати побитий автомобіль. У пошуках коштів звернувся до однієї з організацій, які на сторінках волинських газет постійно пропонують позичити гроші: від 10 тисяч до півмільйона. Без застав, довідок з місця роботи, порук, а лише за наявності паспорта й ідентифікаційного коду. Себто бюрократична тяганина, що у будь-якому банку вимотує сили і нерви, у них зведена до мінімуму. У скромно обставленому офісі дві симпатичні дівчини пояснили, що потрібна сума буде в нього на руках уже через три дні. Але спочатку треба, щоб він підтвердив свою платоспроможність і вніс на рахунок центрального офісу організації, яку вони представляють у Луцьку, одноразовий платіж — дві з половиною тисячі гривень і ще три з половиною сотні комісійних. Після цього дали для підпису набраний дуже дрібним текстом договір. Через три дні гроші не надійшли. Лучанин звернувся до офісу «добрих позичальників». Йому розповіли, що в договорі йдеться не про виділення очікуваного кредиту, а про те, що він має право разом з іншими, подібними до себе, очікувати, коли на розрахунковому рахунку центрального офісу (у Харкові чи в якомусь іншому місті) набереться достатня сума коштів. Тоді проведуть розіграш, в якому з’ясують, кому саме і скільки коштів виділяти. 

Тогорічна зимова новина буквально струсонула Суми. 17 лютого майже опівночі в одній з квартир двоповерхового будинку по вулиці Гамалія вибухнув балон з природним газом. Потужною хвилею знесло дах, від самого помешкання залишилися уламки, а в сусідніх двоповерхівках повилітало скло з вікон. На щастя, господар залишився живим, хоча й одержав тяжке поранення. Як з’ясувалося, чоловік заправив балон газом під самісіньку зав’язку (щоб не мало!), але не врахував одного закону фізики. Заправка відбувалася на холодному повітрі, а місткість поставив у теплому приміщенні. Через кілька годин балон рознесло на друзки, а разом з ним і саму квартиру. 

Минулої суботи селяни на Рівненщині перекрили трасу Київ—Чоп. Не просто загородили живим тунелем, а в цілком законний спосіб: вони просто безперервно ходили по «зебрі». Нервові водії по обидва боки одного з кращих відрізків міжнародного транспортного коридора, кілометрові черги з вантажівок, легковиків та рейсових автобусів — ніщо не зупиняло людей. 

У грибній компанії, що виїхала на аномально пізні цього року білі, виявилася цікава молода сім’я: він, вона і маленьке жваве дівча. Між собою подружжя спілкувалося тільки російською з характерним підвиванням (корінні володимирці, які через випадок осіли в Україні й є тепер її громадянами), але до доньки зверталося… 

У світі моди чергова сенсація, народжена в Києві. І головне — не лише для демонстрації, зберігання в колекції, а для щоденного вжитку. Чули, бачили, перешіптуються найвишуканіші знавці, у Н. Н. — червоні з орнаментом, але Б. Б. затьмарила їх синіми у крапочку. Ох, жінки! Скорилися вони долі, сприйняли новинку як порятунок. І вже в чергах стоять. Адже йдеться про захист їхніх прекрасних ніжок. А відомо ж: якщо вони промокнуть, то й з носика потече. Кому це потрібно? 

Середина  жовтня. Крим. Кінець оксамитового сезону. У Києві вже прохолодно, та й тут у першій половині місяця було не дуже комфортно. Але мені вдалося «схопити літо за хвіст». Лагідне, тепле  не за сезоном море, температура повітря 26—27 градусів, майже порожні пляжі — і прийнятні ціни: все дешевше вдвічі, ніж у сезон. Хіба це не приємно? Над тобою гора Ай-Петрі. Поряд Воронцовський палац і парк, які   заворожують красою, та й не лише вони — це відома кримська істина. 

Влітку влада Рівного вирішила зробити своєрідний подарунок жителям і гостям міста. За домовленістю з приватними підприємцями-перевізниками, на маршрути поставили симпатичні іспанські автобуси, проїзд у яких коштував не дві гривні, як у задушливих маршрутках, а на 50 копійок дешевше. Та ще й пільговиків вони перевозили без жодних обмежень, як і тролейбуси. Підприємці погодилися на все це за умови, що кошти за перевезення пільговиків їм відшкодують. А відшкодовують їх, відповідно до законодавства, із держбюджету.  

«Працювати у дні театральних вистав грекам не доводилось, навпаки, відвідування театру було обов’язком афінян. Навіть найбіднішим виплачували гроші, щоб покрити витрати», — такі знання про давньогрецькі порядки пригадалися мені, коли побачила ціни квитків на фестивальні фільми. Як на зло, «Молодість» пропонувала багато цікавого. Це стосується і сучасних стрічок, і ретроспектив, і прем’єр українського кінематографа.  Часто після перегляду фільму виникало запитання: чому його не крутять день і ніч «по ящику» і так не розвивають у людей критичне ставлення до себе і до світу? 

— Ти що — на Північний полюс зібрався? — здивувалася дружина співробітника державної виконавчої служби, який вранці заклопотано збирався в рейд до помешкань боржників за комунальні послуги. Вона ще раз критично оглянула його і сплеснула руками: — Поглянь, на кого ти став схожий! Чогось натягнув старі лахи, яким давно місце на дачі. Та й то тільки на опудалі… — Ніби ти не знаєш наших брудних під’їздів, — буркнув той. — Там тільки гадюки чорної немає! Та й мешканці, нахаби, нас чогось завжди за поли хапають. Он Миколі навіть рукав відірвали.