Прошу слова

Чигирин… Колиска української державності і національно-визвольної боротьби українського народу за свою незалежність і свободу, місто козацької слави. 500-річчя заснування Чигирина, як сказано у відповідній постанові Верховної Ради України, має відзначатися на державному рівні саме нинішнього року. Однак рік добігає кінця, а великі сподівання щодо здійснення значної частини рекомендованих документом заходів так і залишаються сподіваннями. Річ, зрозуміло, не в самому святкуванні. Велелюдних відвідин козацької столиці сьогодні не бракує. 

У селі діда Кирила недолюблювали: через відлюдькуватість, похмурість, скнарість – важкий характер. Завжди в одних і тих самих штанях, сорочці, засмальцьованій куфайці, він жив самотиною у віддаленій хатині. До магазину ходив зрідка, казав, що мала пенсія, тож «налягав» виключно на город і підсобне господарство. Яким же було здивування сусідів, коли діда не стало і його взялися готувати до вічної дороги. Під матрацом, у стрісі, на горищі знайшлися колись тугенькі пачки радянських карбованців, побиті цвіллю і міллю, обгризені мишами й пацюками, — словом, у такому стані, що жодна тодішня каса Ощадного банку не взялася «реанімувати» дідову валюту. 

Саме таке бажання останнім часом виникає дедалі частіше. Бо коли вмикаєш телевізор, особливо у вихідний день, складається враження, що вітчизняні телебоси роблять усе, аби українці перестали його дивитися. Звісно, щось блакитний екран показує, але це не що інше як щось. Переважно ефір заповнений рекламою, повтором кінофільмів та передач. Причому в передвиборчий час кількість політичної реклами вражає. Приміром, я і раніше встигала під час рекламної паузи пропилососити у квартирі, а тепер вдається ще й пил повитирати. 

Прикро, та якби мені довелось судити про рідну Житомирщину за сюжетами новин на центральних телеканалах, висновок був би однозначний: тут не відбувається вартих уваги подій, крім кримінальних злочинів, пожеж, аварій чи сусідських війн на побутовому грунті. Втім, залишимо це на совісті тих, хто вкрай однобоко висвітлює життя краю, який другий рік поспіль отримує рекордні для області 1,5 млн тонн зернових, вийшов на перше місце в країні за темпами промислового виробництва, стабільно забезпечує позитивне сальдо у зовнішній торгівлі тощо.  

Не знаю, як, але нещодавно соціологи дійшли висновку, що в державі і столиці зокрема побільшало патріотів. Про це поспішали повідомити широкому загалу. Через кілька днів, уже без оголошення, неподалік Оболонської в місті Києві райдержадміністрації зрізали майже десять дерев. Їх прибрали разом із будинком побуту, розчищаючи територію для новобудови. 

Ми вже звикли, що нам можуть нагрубити на кожному кроці. Відповідати — собі дорожче, змовчати — себе не поважати. Найчастіше незрозумілі ситуації виникають у товаристві продавців. Інколи складається таке враження, що ми, купуючи якусь річ, маємо годити не собі, а їм. Звісно, чисто по-людськи зрозуміло, що людині хочеться продати товар. Але ж не можна відмову від нього сприймати як особисту образу! 

Минулої неділі я згадала анекдот з бородою про наших в Америці, які вирішили розводити бензин сечею. Аби заробити, американці могли не доливати, обраховувати, але додуматися розбавити «товар» — для них це стало відкриттям на рівні вищого пілотажу! Пам’ятаєте, як Задорнов кепкував з їхньої тупості? Наші люди настільки вигадливі, що, здається, ніщо не встоїть перед винахідливістю у прагненні збагатитися. 

Привітна жіночка, яка в обідню перерву чемно постукала в двері кабінету і попросила дозволу зайти, втілювала кращі риси працівника служби сервісу. Як театральний агент вона добре зналася на вмінні переконати клієнта: для повного щастя в цю похмуру осінню днину йому не вистачає  видовища. Тож пропонуючи театри, спектаклі,  квитки різної вартості, була гнучка, немов риба в’юн. Не хочете драми — ось вам комедія. Не підходить час тривалості спектаклю —  обирайте на одну дію.  

На вулиці Петропавлівській у Києві стався конфлікт. Власники новозбудованої багатоповерхівки у спробі прокласти траншею для комунікацій, яка мала пролягти по тротуару, раптом натрапили на граніт… людського спротиву. Круті пацани, аби обламати лохів, поперли «буром», однак і він не пройшов. Жіночка, котра вийшла на вулицю з чашкою кави і яку один зі стриженою потилицею взяв за лікоть, грайливо так повела бровою: «Відпусти, а то зараз чашку спорожню на пиці й розіб’ю об голову». Пошептало.  

Переконувати заядлого курця не палити — так само як просити вітер не дмухати або сонце не світити. Не раз на практиці переконувався, що проханнями чи переконуванням тут не допоможеш. Цілком очевидно, що потрібна інша тактика, набагато ефективніша. Здається, ось вона — антитютюнові кампанії, які розгортаються останнім часом, включаючи й зміни в законодавстві, й у політичному кліматі, і в громадській думці. Серед досягнень — зниження рівня поширеності куріння і навіть хвороб, спричинених курінням. А ще — активна діяльність коаліції громадських організацій, які працюють у різних містах для зниження поширеності тютюнокуріння, залучення зірок до популяризації здорового способу життя…  

Наприкінці вересня у невеличкому містечку Мерефа на Харківщині незнайома жінка серед білого дня накинулася з ножем на перехожих. У результаті четверо людей потрапили до місцевої лікарні з колото-різаними ранами обличчя. За підозрою у скоєнні злочину правоохоронці затримали 39-річну місцеву жительку, яка перебуває на обліку в Харківському обласному психоневрологічному диспансері. 

Вечір. Приходжу додому. Тільки-но почала займатися домашніми справами, дзвінок у двері. Відчиняю. На порозі стоїть тітонька з ціпком, вочевидь з ногами проблема. В руках — папери. — Я представляю політичну силу таку-то. Ми проводимо передвиборне соціологічне опитування. Прошу вас відповісти на кілька запитань. Що ж, погоджуюсь, хоча й не бачу в неї в руках анкети із запитаннями. Але тітоньку шкода, важко їй з ціпком по поверхах бігати. Отже…