Прошу слова

«Чорти тебе принесли!» — було написано на обличчі керівника дільниці «Донецькміськгазу». Бо він був не у захваті від ідеї написати репортаж з «гарячої точки». Тобто з помешкань злісних боржників, які відключають від газопостачання.

Яскрава реклама на ескалаторі столичного метро ностальгічно кликала в… минуле. Бо уклінно запрошувала на базу відпочинку з назвою вже давно не існуючої держави. Рука мимохіть потягнулася до телефона, і приємний жіночий голос  задовольнив мою цікавість. — Приїжджайте (йшлося про престижну, в грошовитому сенсі цього слова, заміську територію), не пошкодуєте!

 Одним з найсильніших вражень від поїздки до Ізраїлю була нічна дорога через Синай. Чому? Тому що їхали освітленою трасою. Скажете, що і в нас так скоро буде? Хто проти? Не знаю, де в пустелі була захована розетка з  електрикою для потужних ліхтарів, але їхати було приємно. Хто подорожував в темний час нашими рідними дорогами, коли можна не помітити населений пункт, адже в такий час і в хатах тільки деінде світяться віконця, той знає про що я. Може, хтось покрутить пальцем біля скроні: навіщо ізраїльтяни пустелю освітлюють(!), тільки, на мою думку, нормальній людині приємно відчувати себе в межах цивілізації в сучасному її розумінні.

 Прокинувшись липневого ранку і похапцем поснідавши, мерщій сідлав «Орлятко» і крутив педалі з двору. Аж на тому боці річки, за розлогими акаціями, ховався колгоспний польовий стан. Над ним тріпотів від вітру червоний прапорець, на який я й тримав курс. 

Не хочу порівнювати себе і своїх колег-журналістів з тими, що гавкають на караван, однак те, що він іде навіть попри критичні публікації в центральному органі виконавчої влади, — беззаперечний факт. Нещодавно минув рік відтоді, як в «Урядовому кур’єрі» започатковано рубрику «Прошу слова!», під якою столичні та регіональні кореспонденти, активні громадські дописувачі порушують найболючіші питання життєдіяльності нашого суспільства. Однак більшість можновладців й вухом не ведуть на цю бурю в склянці води.  

Уперше побачив Діда Панаса на телеекрані вже майже дорослим. Але й досі пам’ятаю, як ще у п’ятирічному віці з нетерпінням чекав його чергової казки, яку іноді випадало почути по радіо. Через багато років мої діти, як і багато їхніх ровесників, також були у захваті від цього телеведучого, від його казок, приказок та примовок. Коли лунали магічні слова: «Вмощуйтеся зручненько та слухайте уважненько», навіть невиправні бешкетники затихали й ловили кожне слово цього вусатого, на вигляд суворого, але насправді доброго і щедрого дідуся. Щедрого на українське народне слово, на отой неповторний сільський колорит, якого нині дуже бракує, зокрема й на телеекрані. 

Взагалі-то я про міський транспорт,  поїздка в якому в спекотну погоду перетворюється на нав’язливу близькість без запобігання. Ось перед тобою виникає грайливий оголений пупчик і декольте майже до нього. Нехай! У дівчини це хоча б виглядає естетично. А коли із явно замалих за розміром напівпрозорих штанів вилазять на публічні оглядини зайві кілограми… Ну, вибачте, якось воно не жіночно…

Питання, схоже, актуальне з давніх-давен. Хоча змінюються часи — змінюються засоби обліку. Взяти хоча б колишні гусячі пера… Втім, навіть сучасні ручки уже не дуже у шані. Хіба що школярі та їхні вчителі регулярно скорописом користуються. Та й ті за першої нагоди за комп’ютер умощуються. А чому б і ні: на моніторі хоч тридцять разів переписуй та виправляй — текст буде чистим і гарним. Ось тепер справді можна сказати, що папір усе стерпить. Не те, що в давні часи… 

Під час одного з інтерв’ю відомий на Черкащині підприємець раптом вирішив, як це іноді буває, «розкрити душу» й побідкатися «не для преси» про труднощі з веденням бізнесу.  — Вже давно хочу відійти від зарплати в «конвертах» й перейти на законний спосіб фінансових розрахунків. Ви не уявляєте, як набридло бути завжди насторожі, аби тебе не викрили та не звинуватили в махінаціях. До того ж, подвійна бухгалтерія створює громіздкість та непередбачуваність розвитку бізнесу. Крім того, прийнятий на роботу без належного оформлення працівник не несе ніякої адміністративної та кримінальної відповідальності за свою працю. Але, на жаль, високі податки все ще не дають «стати на ноги», щоб позбавитися ось такої подвійної моралі. Тому я та інші керівники й вибираємо такий шлях виживання…

У наш прагматичний час, коли індивідуалізм ставиться над усе, дозвольте нагадати стару як світ істину, що громада — велика людина. Підтверджується вона тисячоліттями. Коли це забувають або нехтують, мораль перестає відігравати у суспільстві належну їй роль. 

На Прикарпатті в гуцульському селі від зовсім не чарівного ножа загинув 82-річний мольфар. Принаймні так він себе називав, хоч, за переказами, мольфара — людину з надлюдськими можливостями не так просто вбити навіть з вогнепальної зброї. Тепер їх насіялось, як грибів після дощу. Благодатний грунт — труднощі, яких зазнаємо на зламах епох і цінностей, які  найгостріше проходять через наші душі. 

 Кого з нас не  зупиняли на вулиці промоутери і не пропонували щось безкоштовно? Ось так недавно і мене біля входу в магазин схопила за руку дівчина з пропозицією навідатись до фітнес-клубу на безкоштовне заняття. Не можу сказати, що маю аж такий надлишок ваги, але ж худнути  нікому не завадить. Саме тому погоджуюсь на заняття. Проте дівчина не вгамовується і пропонує взяти із собою за компанію ще й подругу. Єдине, відразу ж потрібно було визначитись із іменем подруги. Проте знайти знайому, яка захоче погожої днини до фітнес-зали, ось так відразу  не можу.