Прошу слова

Є така байка, кажуть, ніби китайська: прийшов якось мудрець до своїх учнів і приніс скляний глечик і три мішечки. Поставив учитель глечик перед учнями, розв’язав перший і насипав у глечик каміння. «Повний глечик?» — спитав учитель. «Повний!» — відповіли учні

Останніми тижнями широкого розголосу набули напади на стихійні табори ромів поблизу Лисої Гори у Києві, селища Рудне на Львівщині, а цими днями — біля Тернополя. У Києві стихійний табір спалили представники однієї з праворадикальних організацій.  За інформацією ЗМІ, табір у Рудному спалила група з кількох десятків молодиків у масках.  У Тернополі вигнати циганський табір з міста намагалися такі самі молодики з битками. За цими інцидентами поліція відкрила кримінальне провадження

Із мого дитинства одні з найсвітліших споминів пов’язані з риболовлею. Найзвичайнісінькою: однією-двома вудками в дозволений період з особливим неповторним азартом, коли разом із поплавком пірнало і серце, відчуваючи хай і маленький, однак улов

9 травня в селі Горенка Києво-Святошинського району Київської області відбувся жалобний мітинг, присвячений доту 485 Київського укріпрайону, збудованому в 1932 році. Точніше, тому, що від нього залишилося. Коли ми приїжджали сюди 15 лютого, дот іще стояв. Купивши землю, один з нових українців вирішив, що спорудить на цьому місці будинок, і відмовився зберегти пам’ятку

У 1986 році свою радійну навчально-виробничу практику я проходив на Буковині. І там побачив, як деякі представники місцевого населення по-варварськи ставляться до річок, а саме до Пруту

До мене звернулися молоді  активісти однієї з об’єднаних територіальних громад із проханням допомогти сформувати програму  на чергові  вибори до Верховної та  місцевих рад. Дивно, минуло понад чверть віку, вони вже народилися в незалежній демократичній соціальній Україні, а не розуміють, що бажані для нас зміни можуть відбутися лише з нашої ж волі. Якби була державна ідеологія, всі знали б, що бути обраним і не піклуватися про народ можна трактувати як злочин, державний паразитизм. Нам нав’язали думку, що в цій справі перемагає сильніший, хитріший, підступніший. Принцип, що переможців не судять, відсуває на другий план гуманізм, порядність, послідовність,  відповідальність

Ще в лютому вирішили з подругою подбати про відпочинок. Традиційно беру відпустку в травні й, доки не настав пік сезону, кудись їду. Вирішили податися до Туреччини — швидко, доступно, комфортно. Звернулися до знайомої Ольги, що працює в турагентстві, пояснили наші побажання, підібрали підходящий варіант. Коли ж постало питання, звідки летіти, Ольга запропонувала виліт з Миколаєва. «Як з Миколаєва? Може, з військового аеродрому?» — пожартувала я. Дівчина ж відповідає серйозно: «Ні, з нашого рідного миколаївського міжнародного аеропорту. Туроператори нас повідомили, що з травня курсуватимуть регулярні рейси». Кажу, що краще доплачу за дорогу до звичного одеського аеропорту й спостерігатиму із землі, як хтось першим злетить з нашого миколаївського. Адже добре знаю про проблеми, які накопичилися навколо та зсередини летовища

Підбиваємо невеселі підсумки страшилок, якими колись дорослі лякали дітей. «Не будеш учитися — все життя за верстатом стоятимеш». Або ще гірше: «Вулиці підмітатимеш!» Із таким самим успіхом це слово могли замінювати іншими, відбиваючи в дітей бажання йти в робітники

Ось і настала справжня весна. А з нею — відключення гарячої води в будинках задля проведення гідравлічних випробувань і профілактики тепломереж. І якщо у минулі роки тепловики мали витримку до моменту, доки температура за вікном сягне хоча б +15 градусів, цього року принаймні щодо нашого будинку в Солом’янському районі столиці (Чоколівка) вони її втратили, як на мене, зарано — гарячу воду нам вимкнули 13 квітня, коли ще було доволі прохолодно

Нещодавно в Іспанії розгорівся скандал:  діти із синдромом Дауна відмовлялися йти в школу. Батьки, скориставшись сучасною технікою, з’ясували, чому: дітей за непослух карали у спеціальній кімнаті, щоб легше було з ними справлятися

«Знаєш, дитино, яким було моє найпалкіше фронтове бажання? Дійти до річки і вимити волосся». Так казала мені бабуся: якимось дивом приписавши собі півроку, що не вистачало до повноліття, вона з перших днів пішла на війну добровольцем. І випила ту чашу до дна — аж до переможного травня 1945-го. Русоволоса дівчина набралася болячок, які все життя добряче підкошували здоров’я. Але вона ніколи не шкодувала, що пішла захищати землю від нацистів

Пам’ятаю, у дитинстві мене трохи дивувала поведінка колишніх фронтовиків у День Перемоги. Уже вранці 9 травня я, школяр початкових класів, одягав білу сорочку і мерщій біг до свого діда Івана. Ще б не бігти! Цього дня він дозволяв мені надіти його нагороди, серед яких орден Слави ІІІ ступеня