Прошу слова

Серпантин Новорічно-Різдвяних свят у нашій родині починається з 10 грудня з дня ангела старшого сина, далі його днина, тоді Святий Миколай, Новий рік, день народження молодшого, Святвечір, Різдво. Чи нічого не проґавила? Напередодні і під час свят купуємо подарунки, вносимо корективи, готуємося. І цей ритм стає звичним. 

Одному зі столичних депутатів Святий Миколай приніс цьогоріч різочку. Саме 19 грудня прес-служба прокуратури повідомила, що районний суд оштрафував його на 1700 гривень за невчасне декларування покупки автомобіля вартістю… понад 800 тисяч гривень. Та не закидайте мені, що, мовляв, зазираю в чужий гаманець. Якби цей ім’ярек не був публічною особою із представницьким мандатом, який йому довірили десятки тисяч виборців, якби він так відверто не порушив чинного законодавства, то, найімовірніше, ця історія не набула б широкого суспільного розголосу. 

На тлі численних розмов навколо нового Закону «Про освіту» і зламаних списів стосовно його мовної частини більшість забуває, навіщо город городили. Схема тут дуже проста, зрозуміла й позитивна. Завдання-мінімум полягає в тому, щоб школярі знали мову країни проживання. А ось завдання-максимум — створити всі умови, щоб якомога більше і дітей, і дорослих стали вважати українську мовою повсякденного спілкування.

Ранок п’ятниці. Столичний метрополітен. Година пік. На одній зі станцій не заходить — заповзаючи, вривається до вагону потяга пара молодиків. Одягнені ошатно, проте неозброєним оком помітно, що життя потягало їх по всіх усюдах. Я формую в уяві прототипи тридцятирічних героїв. Більше їм не даси. Та розмірковувати довго не доводиться. «Я живий!! Ти уявляєш, я живий!!» — чую над головою щасливий і відвертий вигук. «Усі ми живі», — спокійно відповідає його товариш. 

Мала жителька прифронтового селища Новолуганське Бахмутського району на Донеччині дуже чекала дня Святого Миколая. І заздалегідь написала листа, в якому попросила деяких подарунків. А закінчила своє послання вже традиційним проханням, яке в останні три роки часто використовують дітлахи Донбасу: «Якщо в тебе вистачить чарівництва, то зроби, будь ласка, щоб настав Мир!» Напередодні дівчинка навіть збиралася лягти спати раніше, аби швидше до хати вже завітав Святий Миколай і збулися ті трохи наївні бажання. Проте як тільки село почало вкриватися вечірньою темрявою, небо і земля здригнулися від страшного гуркоту та вибухів, які раптом впали на житловий масив. 

Скільки в Україні річок, напевне сказати неможливо. На щастя, їх дуже багато — десятки тисяч. Але те, що їхня кількість зменшується, беззаперечно. 

Днями приходжу додому і бачу, як мама щось дуже уважно читає в інтернеті. Виявляється, вона знайшла статтю одного відомого українського лікаря, де він розповідає про дивовижний препарат від тиску — голубітокс. Мовляв, він дієвий у разі гіпертонії, імунітет підвищує і багато чого лікує. 

Ось і знову кілька днів тому зима прийшла до Києва раптово й зненацька. Сніг засипав двори, тротуари і траси. А коли стихія вщухла, як зазвичай, виявилося, що долати її наслідки жителям Чоколівки у Солом’янському районі столиці довелося самотужки. 

«Мамо, а чому Дмитрикового друга збили на тротуарі так, що він може померти? Це ж як того хлопчика з нашої школи, який правильно переходив дорогу, а зараз він у лікарні…» 

У суспільстві триває обговорення пенсійної реформи. За її підсумками з 12 мільйонів пенсіонерів надбавку отримали 86%. Та, на жаль, до ощасливлених не належать люди, які найкращі роки життя присвятили захисту Вітчизни, тобто військові пенсіонери. 

Нещодавно випало побувати в селищі Чупахівка Охтирського району на Сумщині, де хлібороби місцевих агрофірм «Піонер» і «Десна» урочисто відзначали професійне свято — День працівників сільського господарства. Поїхав на особисте запрошення керівника цих аграрних підрозділів Олександра Кужеля, з яким познайомився кілька років тому за досить незвичних обставин, а саме під час відкритого уроку «Література рідного краю» в тамтешній школі, яка спеціалізується на вивченні української мови і літератури. 

Комплекс меншовартості прищеплювався нам століттями. Тому ще довго обиватель оглядатиметься на Москву, попри анексію «старшим братом» Криму і розпочату ним війну на Донбасі. Ще довго дивитиметься російські серіали з бандюками, матюками та істеричними москвичками. Де все переливається із пустого в порожнє, де не йдеться ні про честь, ні про совість — лише про  «понятія». Але обиватель усе одно не відриватиметься від екрана, бо «інтересно ж, у нас такого немає».