…А місто все годується з села. Ці поетичні рядки згадалися днями, коли обідньої пори повертався додому через двір одного із сусідніх будинків. Прошкуючи повз замерзлий каштан і кущ розлогої калини, який, здавалося, аж дзвенів на пронизливому вітрі, почув напрочуд галасливе і розмаїте пташине цвірінькання. Роззирнувшись, побачив на одній з гілок чималу годівничку з різними пташиними наїдками, поряд — кілька підвішених пластмасових пляшок із чималенькими отворами, на денці яких було насипано хлібні крихти. А біля них — не менше сотні горобців і синичок, які зійшлися в несамовитому харчовому двобої. Здавалося, птаство настільки голодне, що ладне годинами крильцями відштовхувати одне одного, щоб лишень доступитися до заповідного корму. 

Люди старшого віку пам’ятають, як селами їздили з концертами агітаційні бригади. До їх складу зазвичай входили лектори товариства «Знання». Вони розігрівали публіку перед виступом артистів, читаючи різноманітні лекції. Запам’ятав анекдот про одного з таких лекторів, який зібрав якось у місцевому клубі люд і почав його вантажити лекцією про планети Сонячної системи. По закінченні виступу доповідач звернувся до зали, чи є в когось якісь запитання до нього. Звісно ж, знайшовся допитливий їздовий дід Петро, який запитав у лектора, що таке фаргелет. Районний астроном не розгубився і відповів, що Фаргелет — це нова зірка, яку нещодавно відкрили радянські вчені. 

Інакше як ганьбою депутатського корпусу Черкас, чиновників і навіть контролюючих органів та правоохоронців не можна назвати все те, що відбувається з проектом забудови черкаської Соснівки. Унікальний куточок обласного центру, що хоч якось компенсує тотальне забруднення міста викидами підприємств й автотранспорту, мають намір забудувати. Парк «Соснівка» засновано на початку минулого століття на базі соснового масиву. Цю територію місцева поміщиця свого часу відвела під будівництво літніх дач. Деякі з них побудували, парк облаштували. З’явились алеї, паркові споруди. У 1960-х роках парк реконструювали. До середини 1980-х він існував як парк культури та відпочинку, працювала естрада, літній кінотеатр, атракціони. Згодом цю зону занехаяли. Друга частина парку, пейзажна, з величними краєвидами та мальовничими узвозами лежить на високому березі Дніпра. Поєднуються ці дві частини широкою дорогою-алеєю — головною композиційною віссю всієї забудови цього району. 

Пам’ятаєте, як у кіноповісті «Зачарована Десна» прабабуся Олександра Довженка сварила його за вирвану і повтикану в грядки моркву? Що сказала б на адресу виробників ламп розжарювання з одного українського міста-мільйонника та баба, якби жила в наші дні і з нею трапилася така сама оказія, що й зі мною? 

Хоч і кажуть, що проти рожна не попреш, але якщо добре пошукати, то виявиться, що немає такого рожна. Особливо у критичній ситуації. Як-от нині, коли до високих цін на комунальні послуги, постійного подорожчання харчів тощо додалося недавнє підвищення цін на проїзд у київському міському й приміському громадському транспорті. Найкритичнішим воно виявилося для жителів передмість, які щодня їздять у столицю на роботу. І здебільшого не на високооплачувану, інакше у тих розхлябаних маршрутках не їздили б. А вартість проїзду зазвичай вища, ніж у міському транспорті. Виходить, що й раніше доїзд до роботи був недешевим, а тепер і справді постала дилема: або працювати і велику частину заробітку віддавати за проїзд, або не працювати — і… тоді зовсім без грошей залишитися. 

Є досвід, впровадження якого не потребує матеріальних затрат. В Японії він дає величезний ефект. Попри всі наші негаразди, хочеться бути оптимістом, вірити, що закордонна традиція прислужиться і в Україні. Адже без надії життя втрачає смак.

Звичайно, мудра і відповідальна людина, перш ніж зважити незалежні від неї фактори, оцінить не лише свої амбіції, а й власний внесок у створення комфортних умов для забезпечення кращого майбутнього. Тож перше звернення має бути не до влади чи погодних умов. Аби щось мати, треба працювати. І не повторювати недоліків, які стають майже національною традицією. 

Перші святкові дні нового року для сумчан видалися не вельми приємними, а для багатьох мешканців двох будинків на вулиці Металургів та проспекту Михайла Лушпи стали взагалі жахливими. Саме в цих багатоповерхівках з інтервалом у кілька днів пролунали вибухи: двоє, м’яко кажучи, неадекватних господарів навмисно від’єднали газові трубки від плиток, напустили в кухню блакитного палива і… запалили сірники. 

Рік, що минув, зачинив двері за диктаторами ХХ століття. У листопаді помер останній із тиранів-правителів минулого Фідель Кастро. Попри колись поширений образ затятого курця, кубинський лідер прожив чимало, вирушивши на той світ за кілька місяців після 90-річчя. Щоправда, з іміджевою гаванською сигарою він розпрощався ще за 30 років до смерті. А ось за найвищу посаду країни — голови Державної ради Куби — тримався довше. Тільки на 82 році передав кермо братові Раулю, усього на п’ять років молодшому. 

Наприкінці минулого року Житомир опинився у центрі уваги через трагедію, що сталася зі школярем-четвертокласником. Очікуючи зеленого сигналу світлофора, хлопчик посковзнувся на обмерзлій гірці погано прибраного снігу і з’їхав просто під колеса тролейбуса, що проїжджав вулицею. 

Тих людей, які потерпають від холоду в квартирах, хотілося б зігріти розповіддю про божевільне перегрівання, яке було за радянських часів. Воно почалося, здається, в середині 1970-х і тривало на початку незалежності України. Можливо, його не було в селах. Можливо, було не таким інтенсивним, як у Києві, в містах України.