На противагу своєму славному землякові Несторові Махну, який на безмежних таврійських степах від Гуляйполя до Веселого і Якимівки  у далеких 20-х роках минулого століття будував потужну селянську республіку, нинішні очільники мелітопольської міської громади переймаються проблемами відродження тутешньої промисловості. Бо саме вона, а не дрібний базарний бізнес із його копійчаними статками і відсутністю будь-якої перспективи, завжди, а надто 20 — 30 років тому була годувальницею місцевого бюджету, давала можливість підтримувати на належному рівні освіту та медицину, сприяла розвиткові культури і духовності, забезпечувала безперебійну роботу комунальної інфраструктури. На відміну від багатьох інших середніх  вітчизняних міст, протягом останніх двох десятиріч тут дощенту не знищили колишні заводи, не порізали на металобрухт унікальні верстати та інше обладнання, а всіляко намагалися підтримувати їхню діяльність.  

Днями Асоціація міст України звернулася до Прем’єр-міністра Миколи Азарова з проханням розв’язати проблему затримок і блокування платежів. Як зазначається у зверненні, територіальні органи Державної казначейської служби фактично блокують проведення платежів органів місцевого самоврядування за видатками місцевих бюджетів. Як наслідок — за наявності достатнього фінансового ресурсу в місцевих бюджетах значні обсяги бюджетних зобов’язань залишаються непогашеними.

На рівні держави у нас зараз багато робиться щодо розвитку сільських територій. Уряд спрямовує на це чималі кошти, розуміючи, що без села не буде України. В цьому році тільки на реалізацію соціальних програм на Полтавщині виділено, за словами голови Полтавської облдержадміністрації Олександра Удовіченка, 236 мільйонів гривень. Таких коштів, сказав він, Полтавщина ще не одержувала у вигляді субвенцій з держбюджету. Для порівняння, торік в області на розвиток сільських територій спрямували 139 мільйонів гривень.

У НОМЕРІ: 

Міністр юстиції Олександр ЛАВРИНОВИЧ: «Чесно кажучи, нашу реформу з ентузіазмом сприйняли не всі» 2 cтор. 

Голова Національного агентства з державної служби
В’ячеслав ТОЛКОВАНОВ: «Профілі компетентності — передусім механізм і процедура» 6 стор. 

«Круглий стіл» «УК».
Децентралізація як стимул до розвитку територій: заможними мають бути всі 8-9 стор. 

На Хмельниччині формують владу, підзвітну суспільству 11 стор.

Серед жителів села Привороття Брусилівського району на Житомирщині переселенці-чорнобильці становлять майже половину. Саме завдяки їм, як переконаний місцевий сільський голова Віктор Шкуратівський, у «неперспективного» населеного пункту, де розміщувалась лише городня бригада сусіднього колгоспу, з’явився шанс на відродження. За чорнобильською програмою у Приворотті збудували сучасну двоповерхову школу, почали зводити сервісно-торговельний комплекс, у планах були будинок культури та ще низка об’єктів, функціонування яких мало забезпечити корінним і приїжджим мешканцям належні умови для роботи і відпочинку.

Допоки достеменно не відомо, де саме розташований рай, можна припустити, що це може бути прикарпатська Східниця. Тут, за оспіваним Іваном Франком Бориславом, після рівнинного пейзажу перед очима неочікувано  з’являються вкриті соснами і смереками гори,  поміж якими обабіч  прозорої як скло річки постає оповита блакитним серпанком долина. Земля, надра якої наповнені цілющими водами, зокрема і  «Нафтусею». Завдяки титанічним зусиллям першовідкривача східницьких джерел, світлої пам’яті Омеляна Стоцького, достеменно це зафіксовано ще 44 роки тому.  Проте законодавчого статусу державного значення  цей бальнеологічний курорт  ще не отримав, а отже,  селищна громада як самостійна конституційна форма народовладдя  не може належно скористатися даним їй Європейською хартією місцевого самоврядування правом ефективно управляти територією оздоровниці.  

Примара децентралізації державної влади блукає нашими теренами вже тривалий час. Вона стукає в двері, нагадує про себе численними  фактами неефективності, а то й неможливості існувати по-старому, коли за величезної подрібненості бюджетних коштів (а в нас нині понад 12 тисяч місцевих кошторисів!) до конкретної людини,  яка живе в маленькому селі, потрапляє хіба що ламана копійка.  

Чи то ми ще не вийшли на той розмах, чи то у тому вже немає потреби, щоб методом всенародної толоки створювати нові міста. А в колишньому СРСР це було звичним. Молодь брала на плечі рюкзаки і гайда за романтикою на спорудження будови п’ятирічки! Зведені ними міста є у багатьох областях України. Вони старі і водночас молоді. Старі тому, що прадавня українська земля до глибин просякнута історією, а молоді тому, що хлопці і дівчата ставали першими мешканцями зведених ними моногалузевих міст, які будувалися задля того, аби рухати вперед економіку. І рухали!

Хтось, прочитавши заголовок цієї публікації, здивується: мовляв, якась нісенітниця. Тільки не жителі одного з поважних за віком міст Луганщини, що веде свій родовід з 1772-го, — Олександрівська. Вони в цій, вибачте за слово, абракадабрі постійно живуть, їздять на роботу, водять діток до школи чи дитсадка, отримують такі-сякі комунальні послуги та ще й один раз тепер вже на п’ять років обирають собі владу. Бо за статусом це місто з 10-тисячним населенням, яке разом з двома селищами, що входять до його складу (?), є частиною іншого міста — Луганська. Тобто, хто кому кум, а хто сват, кількома словами не поясниш.  

Щодня десятки тисяч наших співгромадян з тими чи тими проблемами звертаються до найближчої до людей влади — сільських, селищних та міських рад. Причиною звернення може бути неякісна робота комунальників, необхідність отримати якусь довідку, потреба з’ясувати схему руху транспорту, участь у діяльності органу самоорганізації населення, бізнесові справи тощо.