Нещодавно в інтерв’ю Першому національному  Голова Верховної Ради Володимир Литвин зазначив, що якби не було мовного питання, яке розводить, поляризує і  розколює суспільство, то перед виборами депутати придумали б інше…
Те, що спікер має рацію, як і те, що депутати, мабуть, не дуже переймаються інтересами своїх виборців, якнайкраще підтверджує  соціологічне опитування, проведене Центром Разумкова та фондом «Демократичні ініціативи».  

Звертається до вас інвалід загального захворювання ІІ групи. З 2001 року перебуваю на черзі для отримання путівки санаторно-курортного лікування. У 2005 році як вдова військовослужбовця перейшла на пенсію чоловіка, яка на 100 гривень більша від моєї, а для мене це суттєво.

У 2011 році звернулася до департаменту соціального захисту громадян в  Івано-Франківську щодо надання мені путівки. Та отримала відповідь, що я вже «не їхня». Та й узагалі начебто такі як я не мають права на путівку й на багато інших пільг. Але хіба це справедливо? І взагалі, наскільки я знаю, усіма цими питаннями займається Міністерство соціальної політики. Чи  помиляюся? Чому ж тоді комусь пільги належать, а комусь — ні?

 Хочу отримати роз’яснення та чітку відповідь: чи маю я право на санаторно-курортну путівку, і якщо ні, то чому?

О. МОЙСЕЙ,
м. Івано-Франківськ

Від колег неодноразово траплялося чути, що новий прокурор Одеської області, як ніхто до нього на цій посаді, налаштований на співпрацю із мас-медіа. Він, мовляв, готовий ділитися будь-якою інформацією в тих межах, що дозволяє професія. Свідченням такої відкритості може бути і його інтерв’ю для «Урядового кур’єра». Чи не головним клопотом свого відомства він вважає повернення бодай дещиці “золотих” одеських земель, що розповзлися по кишенях аферистів за останні 20 років.  

А все через суперечку, що виникла між ветеринарною службою Миргорода й району та приватними підприємцями, які торгують цією продукцією. Подейкують, що залагодити її до Миргорода їздила особисто заступник голови Полтавської облдержадміністрації Олена Адамович.
— Справді, підприємці були чимось незадоволені, але приїхали з Полтави, Києва – і питання вирішили. Зараз на Центральному ринку Миргорода можна без проблем купити і м’ясо, й сало. В тому числі від підприємців з нашого села, – підтвердив новину житель Миргородського району, Біликівський сільський голова Олексій Ганженко. 

Чи міг прадавній собака уявити, що згодом господар, якому вирішив віддано служити, побачить у ньому не лише охоронця домівки, а й призначить відповідальним за добробут. Нині породисте цуценя коштує чимало грошей, а розводити тварин, і передовсім псів, давно стало прибутковою справою. Що й казати про супутню індустрію: перукарні для чотирилапих престижніші за найдорожчі жіночі й чоловічі салони, дизайнерський одяг друзям нашим меншим шиють дружини впливових політиків, а іграшки для собак часом якісніші за ті, якими граються наші діти.  

Хто з нас не бідкався: що не новина — то одна страшніша за іншу. З усіх джерел холодним градом на голови слухачів і глядачів падають повідомлення про вбивства, грабіж, катастрофи. «Журналісти навмисно добирають таку інформацію, — нерідко доводиться чути з вуст громадян. — Їм сенсації потрібні, аби привертати увагу до видання»…  

— Пані та панове! Повідомляємо вам, що ви в’їхали в прикордонну смугу Республіки Білорусь… Фото-  та відеозйомка можливі лише за наявності дозволу Держкомприкордонслужби Республіки Білорусь… — прикордонник, який зупинив наш автобус з управлінцями, спеціалістами і журналістами, був явно підготовлений до приїзду гостей з України. Тому вичекав ефектну паузу і продовжив: чи є в кого, пані і панове, дозвіл Держкомприкордонслужби Республіки Білорусь? Ні? Тоді прошу зачохлити ваші фотоапарати!  

У лічені місяці група осіб, основною метою яких є особисте збагачення та розширення сфер впливу, насильницьки монополізувала ринок оціночних послуг. Саме так заявили схвильовані представники великої когорти українських оцінювачів (які працюють як з нерухомим, так і рухомим майном громадян) 13 червня на великій прес-конференції.
Як зазначила заслужений оцінювач Українського товариства оцінювачів Людмила Туровська, нині лише 12 підприємств узурпували весь ринок. 

Ми вже звикли до того, що вичерпавши всі засоби боротьби з певними проблемами, люди — і поодинці, і цілими громадськими об’єднаннями, — звертаються зі своїми бідами до засобів масової інформації як до останньої  надії на справедливість та суспільного рефері в останній інстанції. Проте цього разу ситуація перевернулася з ніг на голову. На зустріч з власним кореспондентом «Урядового кур’єра» по телефону напросився заступник головного інженера, він же — начальник відділу охорони навколишнього середовища Харківського коксового заводу Сергій Єгоров, мотивуючи її необхідність передачею до газети скарги від колективу на природозахисну організацію «Екоцид»(?)! Після короткої розмови та призначення зустрічі подумала: все ж таки трапляється, що на стрільця звір і справді вибігає.  

Львів, як і вся Україна та Європа, живе єврочемпіонатом. Попри те, хто до якого табору фанатів спортивної гри належить, — активних чи пасивних. Та навіть якщо ти прихильник вимушений і цілком спокійно ставишся до улюбленої гри мільйонів, абстрагуватися від цієї події європейського масштабу в немалому, але компактному за забудовою місті просто неможливо. Тож самі обставини змушують фанатіти від футбольного турніру, а надто від того, що твоєму місту пофартило і воно вибороло право ввійти до складу четвірки міст-господарів чемпіонату! Тут уже, як кажуть, справа гонору.