Суспільство

Жовтневий райсуд Запоріжжя, розглянувши в судовому засіданні матеріали кримінальної справи, зібрані фахівцями СБУ, засудив до позбавлення волі трьох запоріжців, які за завданням кураторів так званої ДНР повинні були здійснити в Запоріжжі диверсійні й терористичні акти для дестабілізації ситуації в регіоні за так званим донбаським сценарієм. 

Щоразу, купуючи цукор у магазині, неодмінно звертаю увагу на виробника. Раніше найчастіше траплялися полтавські й вінницькі адреси, натомість останнім часом здебільшого дніпропетровські. І хоч би до яких торговельних точок заходив, ніде немає жодної сумської упаковки. І не може бути. Бо з початку нинішнього тисячоліття бурякопереробна галузь Сумщини пішла в настільки круте піке, що вийти з нього сьогодні не просто проблематично, а, швидше за все, неможливо. Адже більшість цукрових заводів уже перетворилися на металобрухт, і ті одиниці підприємств, що дивом уціліли, нині законсервовані або ж чекають на переплавку. 

Три київські дні минулого тижня у нобелівського лауреата письменниці Світлани Алексієвич були заповнені зустрічами з читачами і шанувальниками, зокрема й щодо видання українською мовою її «Чорнобильської молитви» у перекладі Оксани Забужко напередодні 30-ї річниці Чорнобильської трагедії. Спілкувалася письменниця зі студентами і викладачами у двох провідних вишах країни: університеті ім.Т.Шевченка і Києво-Могилянській академії. Всюди її вітали аплодисментами і стоячи, відзначили званням почесного доктора НаУКМА, дарували квіти і проголошували схвильовані слова пошани. Навіть їхали до Києва «на Алексієвич» з-за кордону, як зізнався молодий польський режисер. 

Тільки луганчанин знає, що до Щастя 19 кілометрів, а між «Україною» та «Росією» — одна трамвайна зупинка. То жарти мирного життя, коли міський кінотеатр і супермаркет мали такі гучні імена. Тепер стелу біля знаменитого мосту, де відбуваються обміни полоненими, зрешечено осколками снарядів і кулями; лінія розмежування проходить по річці Сіверський Донець, а супротивника можна бачити неозброєним оком. Саме в Щасті тепер місце постійної дислокації добровольчого батальйону патрульної служби поліції особливого призначення«Луганськ-1». Це єдиний підрозділ правоохоронців, який несе службу на «нульовці» в зоні АТО — майже пліч-о-пліч з військовими.

Упродовж останніх двох років статус учасника антитерористичної операції вже отримали понад 200 тисяч патріотів, які захищали Україну від сепаратистів і їхніх російських посіпак. І коли ці мужні люди повертаються додому, їм дуже потрібна допомога: медична, психологічна, соціальна, правова, фінансова. Держава, звісно, допомагає їм чим може. Проте на часі чергова демобілізація, тож кількість людей, які потребуватимуть підтримки, збільшиться. Тому державі в цьому питанні вирішили допомогти представники громадських об’єднань, соціально відповідального бізнесу та волонтери. За ініціативи Всеукраїнського об’єднання учасників АТО «Українці — разом!» за підтримки Державної служби України у справах ветеранів війни та учасників АТО й вітчизняного бізнесу стартувала програма соціально-правового забезпечення учасників бойових дій, презентована як «Соціальна картка учасників АТО». 

Перші випускники Тренінгового центру спецпідрозділу КОРД, які пройшли навчання за участі фахівців США, тепер розпочнуть підготовку спеціалістів із захисту свідків. Саме формування цієї служби стане одним із ключових елементів побудови не лише нової поліції, а й реформи правоохоронної і суддівської системи України загалом. 

Коли скресає крига і перші невеликі потічки хоч і поволі, проте вперто прориваються крізь льодяні тороси на бистрину, намарне чекати від них чистоти та прозорості. Усьому свій час. Спершу вода, долаючи чималий опір, буде каламутною, нестиме геть усіляке сміття, гілляччя,  інший непотріб. Затим потроху вгамується, набере нової сили, щедро поїтиме береги, віддзеркалюючи довколишній розмай. Децентралізація, розпочата в нашій країні, чимось нагадує таку розкуту річку, друга весна якої нестримно рве греблі старої закостенілої системи і скам’янілого менталітету, що сформувалися  впродовж  багатьох десятиліть. Вона покликана докорінно змінити химерну будову централізованої держави, яка узвичаєно все вирішувала за всіх. І вже змінює її, віддаючи значну частину загальнодержавних повноважень і фінансів  владі, обраній громадянами, яка перебуває найближче до людей, — органам місцевого самоврядування в їхньому європейському розумінні. 

На тлі формування нового складу уряду Верховна Рада працювала у стандартному режимі. Під головуванням віце-спікера Андрія Парубія народні обранці підтримали важливі для країни законопроекти. 

Розпочав роботу оперативний штаб, утворений рішенням глави Нацполіції Хатії Деканоідзе, який базується в бурштиновій столиці — місті Сарни на Рівненщині. Цьому передувала чергова сутичка між старателями й правоохоронцями, яка виникла напередодні в урочищі Смітник. Одночасно в обласному управлінні Нацполіції змінився керівник: його очолив Сергій Князєв, що досі працював на аналогічній посаді на Закарпатті. І одразу, як мовиться, з корабля на бал — кримінально-бурштиновий. 

Із чим передовсім асоціюється армія, то це вишкіл і залізний порядок, витримка і організованість. Щойно у військовослужбовців ці поняття починають шкутильгати, вважай, біди не уникнути. Так, за минулий рік у Збройних силах через небойові ситуації 126 бійців зазнали каліцтва чи навіть загинули. Із них 66 — у зоні АТО. Для порівняння: у 2014 році за порушення дисципліни в армії покарано 701 особу, а в 2015-му — 9 тисяч. 

Нинішню гласність та свободу слова в Україні можна з повним правом зарахувати до найбільших і беззаперечних завоювань Революції гідності. Уже нікого не здивуєш тим, що правоохоронці, приміром, публічно звинувачують у тих чи інших гріхах прокуратуру і навпаки або обидві структури дають далеко не компліментарну оцінку судовій системі, а остання — їм. При цьому представники певних структур і відомств постійно наголошують на необхідності реформ, які чомусь ніяк не хочуть прискорюватися й ставати зримими пропорційно до цих розмов. І часто це відбувається не тому, що саме керівники різних органів влади встромляють палиці в колесо реформування, а через небажання рядових виконавців відмовитися від звичних для них «цінностей». Тих самих виконавців, які й під люстрацію не підпадають, і на публіці з певних причин не дуже хочуть «світитися». Але вони тихою сапою нищать перші паростки віри пересічних громадян у торжество справедливості й надію на зміни в суспільстві. Саме про один з таких випадків йтиметься. 

У 1990-ті роки пісня про підпільника Кіндрата і його чудодійний самогонний агрегат була напрочуд популярною. Оспівуючи революційні подвиги «народного депутата», автор водночас (свідомо чи ні, хоч й із максимальною іронією) творив осанну напою, який в усі часи, на відміну від самого твору, був популярним.