У Донецькій області вчора відкрилися понад 550 шкіл, де навчатимуться майже 150 тисяч дітей, частина з яких — у зоні ризику.

— Тихо у класі! Розповідати домашнє завдання до дошки піде Степаненко.

— Не піду!

— Чому? — дивується вчителька. 

Майже 40% території Коростишівського району Житомирської області (38,2 тисячі гектарів) займають ліси. Це багатство робить місцину  привабливою та популярною не лише для відпочинку (на знаменитому каньйоні поблизу Коростишева нині знімають навіть художні серіали), а й для бізнесу: вироби з деревини та лісоматеріали є одним із головних видів продукції, яку район постачає на внутрішній ринок та за кордон. Більшість  цієї продукції виробляють  на ДП «Коростишівське лісове господарство», яке працює з 1936 року.

Нині загальна площа держлісгоспу становить 24 810 гектарів, з яких 21 486 вкриті лісами. До складу підприємства входять п’ять лісництв, автоколона, лісопереробний комплекс у Мамрині поблизу Коростишева та нижній склад на залізничній станції «Степок». На території лісового господарства розташовано чотири об’єкти природно-заповідного фонду: «Галове болото», «Конвалія», «Боброве болото» та «Івницький парк». 

«Звідси до неконтрольованої території трохи більш як кілометр. Це вже так звана сіра зона. Вулиця Парусовка в Попасній упирається в селище Новоолександрівка, де, за мінськими угодами, ми, українські силовики, перебувати не можемо. Але й звідти до нас приходять люди по допомогу, — розповідає старший інспектор поліції Попаснянського райвідділу капітан поліції Дмитро Воронін. — Найчастіше їхні звернення пов’язані з розшуком родичів, які внаслідок бойових дій невідомо куди виїхали або перебувають в полоні у незаконних збройних формувань. Ми допомагаємо, як можемо. Ведемо розшук таких осіб».

Того дня, коли ми спілкувалися з капітаном, він приїхав на Парусовку, щоб під час чергового обходу нагадати людям, як поводитися під час обстрілів. Бо ситуація в зоні АТО загострюється. 

Стрічки ТОП-новин заполонили миколаївські події. У Кривому Озері поліцейські вбили чоловіка, в центрі Миколаєва хуліганять «мажори», активна громадськість мітингує за справедливість.

Тим часом у Миколаївському зоопарку отруїли сніжного барса. Гаспар, сніжний барс, «француз» помер протягом години. Тварині хтось кинув шматок отруєного м’яса. Він помирав, як собака, яку отруїли пігулками. Корчився, бігав по клітці з піною у роті на очах у відвідувачів. Вони й повідомили дирекцію про барса. Директор був на місці за мить.  Допомогти вже не можна було. Красива, благородна, унікальна тварина загинула. «Помер Гаспар. Наш сніговий барс. У мене на очах. Його отруїли. У мене немає слів. Працює поліція», — написав у соцмережах директор Миколаївського зоопарку Володимир Топчій. 

Реформа митниці найбільш очікувана. На цьому переконливо наголошував міністр фінансів Олександр Данилюк, схвалюючи чергове нововведення на митниці — «єдине вікно», що значно спрощує та пришвидшує митне оформлення, мінімізує людський фактор. Нарешті одна з найефективніших у світі електронних систем обміну даними на митниці під час імпортно-експортних операцій чи транзиту (йдеться про митний, санітарно-епідеміологічний, ветеринарно-санітарний, фітосанітарний, екологічний, радіологічний та інші види контролю) починає працювати й в Україні.  

Останні літні дні, хоч у мене в родині вже немає школярів, за звичкою змушують думати про школу і вчителів. З великою вдячністю згадую тих, хто колись учив мене. І не стільки з приводу того, чого вони вчили, скільки як вони це робили. На чільному місці –— вчителька математики, яка ніколи не задавала додому непосильних завдань, але більш ніж півкласу вчилися на тверду п’ятірку (за теперішньою шкалою це не менш як 11—12 балів). А що нині?

Наведу кілька прикладів, які, як мовиться, зачепили мене за живе. Ні прізвищ учителів, ні номерів шкіл не називатиму: щоб ні в кого не виникло зайвих образ, а кому треба — той і так себе впізнає. Перший — не скажу точно, в якому класі (однозначно середня школа), вчителька математики дала додому дітям таку задачку: у склянку біжить вода зі швидкістю, за якої об’єм подвоюється за секунду. За 14 секунд набігло півсклянки. Запитання: скільки часу потрібно, щоб склянка наповнилася? 

Нарешті визначено, хто і коли розпочне добудовувати другу ділянку першої лінії дніпровського метрополітену. Міський голова Борис Філатов офіційно обмінявся контрактами з представниками генерального підрядника, переможця тендера — турецької компанії  Limak. Вартість контракту 224 мільйони євро. За ці гроші метробудівники мають протягти підземку вздовж  центрального проспекту міста загальною протяжністю 4 кілометри із трьома станціями («Центральна», «Театральна»  і «Музейна»).   Борис Філатов назвав цей контракт історичною подією для Дніпра. І він має рацію. Слід згадати історію дніпровського метро, яка розпочалася ще в 1970-х, коли тодішній Дніпропетровськ відвідав генсек ЦК КПРС Леонід Брежнєв, і місцева влада звернулася до високопосадовця-земляка з відповідним питанням. У 1982-му метрополітен внесли в титульний список найважливіших будівництв країни, після розпаду Союзу роботи припинили і відновили у 1990-х за сприяння тодішнього очільника області Павла Лазаренка.  

Учора з’явилася інформація, що близько десятка циганських сімей утвореним правоохоронцями коридором безпеки мали вивезти своє майно і покинути Лощинівку. Однак згодом керівник поліції Одещини Георгій Лорткіпанідзе зазначив, що операція поки  що  припиняється. Це село на півдні Одещини вже кілька днів не сходить з перших шпальт у новинах через трагедію, що сталася тут минулої суботи і дала поштовх до масових заворушень.  Стисло нагадаємо перебіг подій. 27 серпня, у суботу, в Лощинівці, що в Ізмаїльському районі, нелюд з∂валтував і по-звірячому вбив 9-річну Ангеліну. Після того, як за підозрою у скоєнні злочину був затриманий 20-річний циган — мешканець цього села — розлючені селяни почали громити циганські оселі. На щастя, людей у тих будинках під час заворушень уже не було, тож постраждало лише майно. Пожежники не дали розгулятися й червоному півню, якого бралися пускати селяни. 

Агрофірма шанована в районі  за високі врожаї. Тут працюють жителі райцентру та навколишніх сіл, які мають одну з найвищих зарплат у районі. Сотні сімей здають землю в оренду господарству, яке ще й усіляко підтримує місцеві дитсадки, школу.

«Наша фірма нині спеціалізується на вирощуванні зернових, олійних та зернобобових культур, — каже директор ТОВ «Агрофірма ім. Ватутіна» Василь Шкрум, — тоді як  до 1996 року в господарстві було до двох тисяч голів великої рогатої худоби. Та через нестачу тоді обігових коштів довелося вирізати поголів’я. Нині на відгодівлі залишили до 200 голів для власних потреб. Річ у тому, що тоді зар плат не було, а за роботу розраховувалися зі своїми працівниками по бартеру, переважно зерном та м’ясом. Крадіжки просто процвітали, вночі доводилося чергувати на полях». 

Цей будинок на вулиці Горького знають десятки тисяч сумчан. Адже тут розташована установа, працівники якої нині відіграють особливо важливу роль у повсякденні городян. Йдеться про Центр надання адміністративних послуг, який став справжнім помічником населення у вирішенні найрізноманітніших життєвих питань. Про сьогоднішній день колективу і перспективи розвитку установи читачам «УК» розповідає її керівник Алла Стрижова.