Днями активісти громадського руху «Відсіч» прийшли до Національної ради з питань телебачення і радіомовлення з ватою в руках і гаслами «З екранів лізе вата», щоб висловити своє обурення  бездіяльністю цього органу. Згідно з дослідженням, яке вони провели, кілька провідних каналів демонструють до 70% продукції країни-агресора. 

ЧИТАЙТЕ У ДОБІРЦІ:  

Чи належать мені пільги при оформленні страховки 

Яка компанія виплачуватиме відшкодування  

Хто відповість за без п’яти хвилин банкрута

Поки що прогнози державної метеослужби і народних синоптиків справджуються: грудень і січень минули з помірним похолоданням. Великий снігопад і буревій прокотився лише південними і західними областями, а замість різдвяних та хрещенських морозів у центральних областях пройшов короткочасний дощ. Чи проявить зима свій суворий норов у лютому, як це було, наприклад, у 2012 році? Тоді стихія завдала великої шкоди країнам Європи й Україні. Недаремно останній місяць зими характеризує прислів’я: «Зима лютує, бо весну чує».  Але хоч як дивно, за народним календарем і прадавніми традиціями саме в лютому проводжають зиму, а весну зустрічають. Якою вона буде, старі люди передбачали за погодними прикметами у такі дні релігійних свят: Макара-Весноукажчика (1), Тимофія-Напівзимника (4), Оксани-Веснопровісниці (6), Стрітення (15), Власа (24). 

Позавчора під вечір у лікарні після операції помер народний артист України Віктор Шпортько. Наш золотий голос, чудовий батько, чоловік і дідусь, вимогливий, але справедливий викладач для своїх студентів, чуйна людина, яка завжди була готова прийти на допомогу, якщо хтось її потребував. 

З 1 лютого цього року військовослужбовці, які беруть участь у проведенні АТО, отримуватимуть тисячу гривень за бойовий день. Для наших військових також передбачено преміювання за кожен підбитий танк, БМП, знищену артилерійську систему. Про це заявив Президент Петро Порошенко в ході урочистої церемонії покладання квітів до Пам’ятного Хреста Героям Крут на Аскольдовій могилі у Києві (саме 29 січня 1918 року біля станції Крути в Чернігівській області студенти вступили у нерівний бій з більшовицькою ордою та полягли смертю хоробрих за Українську Народну Республіку). Разом з учасниками церемонії Президент вшанував пам’ять полеглих хвилиною мовчання. 

Нещодавно до «УК» звернулась читачка, яка проживає на непідконтрольній українській владі території Луганщини. Вона розповіла: до них завітали нібито представники місцевого облгазу і сказали, що відтепер за послуги їхньої компанії потрібно розраховуватись з ними на місці. А їм дадуть квитанцію, яка підтверджує оплату. Щоправда, у жінки виникло запитання: а чи дійсні ці квитанції і чи дійде ця оплата за призначенням, а не «загубиться» десь по дорозі чи, що ще гірше, — піде до кишень сепаратистів? 

Ситуація у Маріуполі нагадує відкритий урок із патріотичного виховання і водночас географії. Адже різноманітні вантажі, яких дуже потребують потерпілі жителі, надходять майже з усіх областей України. Як повідомили «УК» у Донецькій облдержадміністрації, за сприяння керівників ОДА інших регіонів тонни скла, бітуму, шиферу, руберойду, соснового бруса, поліетиленової плівки та інших будівельних матеріалів вже привезли маріупольцям із Харкова, Одеси, Львова, Миколаєва, Києва, Житомира, Кіровограда. 

Пишу ці рядки і не можу втамувати сльози… З Максимом Пресняковим я познайомилася влітку, коли разом з волонтерами дніпропетровського Жіночого батальйону привозили допомогу бійцям розвідувальної роти 93-ї окремої механізованої бригади і проводжали хлопців на передову («Молимося за тебе, повертайся живим!», «УК» від 13 серпня 2014 року). Короткого спілкування (у тій статті Максима названо Михайлом) було достатньо, щоб зрозуміти, що він справжній український офіцер, справжній чоловік, світла і порядна людина. 

Цими днями черкащани провели в останню путь одного з «кіборгів» — бійця окремого аеромобільного батальйону Олексія Панченка. Загинув він 19 січня від підступної кулі снайпера, захищаючи територію донецького аеропорту від чергової атаки російських окупантів. 

 Недавно мене дуже вразив телевізійний сюжет, у якому йшлося про маленьку дівчинку з одного із містечок буремного сходу, яку наші солдати знайшли просто на вулиці. Оскільки її батьків не було поряд, дитину віддали у місцеву лікарню. Поки дівчинка перебуває в закладі охорони здоров’я, військові навідуються до неї і приносять усе необхідне.