Зовнішня реклама — це не лише додатковий дохід до місцевого бюджету, а й велика проблема для Києва. Часто вона агресивно впливає на середовище і зовсім не додає місту привабливості. Щоб переконатися в цьому, варто лише поглянути на зовнішній вигляд архітектурних пам’яток у центрі столиці, зокрема на Бессарабський ринок, обліплений лайтбоксами, брандмауерами та строкатими розтяжками. Хто і як намагається навести лад у цій галузі, ми і спробуємо з’ясувати. 
Спершу зазначимо, що, попри тотальну комерціалізацію сфери зовнішньої реклами, існує складний порядок її розміщення в Києві, регламентований законом «Про рекламу», рішенням Київради від 22 вересня 2011 року «Про затвердження Порядку розміщення реклами в Києві» та постановою Кабміну від 29 грудня 2003 року «Про затвердження Типових правил розміщення зовнішньої реклами». 

Кримські бібліотеки  вчаться йти в ногу з часом, а їхні працівники стають містком між читачем та сучасним інформаційним світом. Нині мало просто видати книгу або порадити, що почитати, бібліотекар повинен бути менеджером, психологом, а головне, корисним людям у різних життєвих ситуаціях.  Потужним поштовхом для переформатування роботи цих установ стала Міжнародна програма «Бібліоміст». Власне, завдяки  проекту 80 бібліотек півострова отримали комп’ютерну техніку, їхні працівники  навчалися надавати більше  послуг. «УК» вирішив дізнатися, як їм працюється в новому форматі.  

Сивий дідусь заходить у центр квітника перед хатою із каністрою гасу, розправляє спину і починає щедро поливати ним землю. З вікна це бачить його онук і не стримується:

— Діду! Діду! Що ти робиш? Від гасу ж квіти повсихають!

На що старий відгукується зовсім несподіваним:

— Бог із ними, тими квітами! Нам головне, аби кулемет не заржавів! 

Пруту не щастить. Чернівці, перед якими він шанобливо розливається, упокорюючи свій гірський норов, перетворили його береги на стихійні сміттєзвалища, подекуди зі смертельно небезпечними хімікатами, а також на «дикі» кар’єри, звідки промисловими масштабами безкарно тягають гравій і пісок. Правоохоронці лише безпорадно розводять перед Прутом руками. 
На початку жовтня Чернівці сколихнула тривожна новина: на березі річки Прут випадковий рибалка натрапив на гору отрутохімікатів у заводських упаковках для роздрібної торгівлі, які хтось викинув за кілька десятків метрів від води. Спеціалісти управління з питань надзвичайних ситуацій і цивільного захисту населення, що терміново виїхали на місце події, знайшли 44 нашвидкуруч прикопаних мішки з різнокольоровими пакетиками, ніби гамузом забраними з торговельного складу. Усього нарахували 900 кілограмів (!) ще цілком придатних пестицидів, інших хімікатів українського та китайського виробництва для обробки садів, знищення гризунів і комах. 

Напередодні католицького Різдва на інформаційних сайтах з’явилися повідомлення від Студентської координаційної ради про намір мобілізувати студентів на протестні акції проти затримок із виплатами стипендій. «Напередодні свят нас залишили без копійки в кишені», — повідомляли  активісти. Особливо обурювало молодь те, що на фоні бюджетних планів на 2014 рік підвищити фінансування правоохоронних органів студентам затримують їх мізерні виплати, на які й прожити неможливо. І оголосили вимогу Міністерству освіти і науки — протягом 24 годин ліквідувати заборгованість по стипендіях. 

Вибір міцних напоїв для новорічного столу — завдання вельми відповідальне. Адже їхня кількість і міцність безпосередньо впливає на самопочуття людини не лише під час свята, а й наступного дня.

Щоб алкоголь дарував лише радість, потрібно протягом вечора вживати щось одне, наприклад, вино чи горілку. Варто запам’ятати, що міцні напої всмоктуються  в кров повільніше, ніж ті, в яких спирту менше. Так відбувається тому, що горілка, віскі, коньяк подразнюють слизову оболонку шлунка і затримують відкриття клапана, який з’єднує шлунок із дванадцятипалою кишкою. 

Обман, обіцянки, погрози. Вони застосовують весь свій сумнівний арсенал, щоб отримати бажане. Бо добре розуміють: діти їм довіряють або їх бояться. Вони — сліпі жертви тих, хто намагається за будь-яку ціну домогтися задоволення своїх потреб. 

Ну, що б, здавалося, рушник? Перефразовую відомі Шевченкові вірші і раптом завмираю, адже, як і в словах, про які писав поет, у рушникових переливах «б’ється серце, ожива, як їх побачить...».  

Завжди, коли випадає бувати в містечку Тростянець, що за 45 кілометрів від Сум дорогою на Харків, неодмінно  заходжу до кімнати-музею видатного уродженця районного центру Миколи Хвильового, що в приміщенні першої загальноосвітньої школи. І хай місцева експозиція не переобтяжена  унікальними документами чи речами, тут збережено сам дух і обстановку, в якій виростав майбутній талант. 

Якось навесні, гуляючи зі старшим сином у дворі, помітила, як напередодні літніх канікул на вікні підвалу сусіднього під’їзду з’явилося оголошення про відкриття такого собі літнього табору для дітей шкільного віку, який працюватиме з 12 до 16 години щодня, крім вихідних. Наперед зраділа, бо у перспективі канікули чекали і на мою сім’ю, нехай не так швидко, але… 
Як розповіли мені тоді сусідські дітлахи, ці кілька годин з ними проводить вчителька. Траплялося, що вони раз по раз підбігали до мене і з хвилюванням перепитували,  котра година, нетерпляче чекаючи наставницю. А ще розповідали, що вони разом із нею граються у настільні ігри, малюють, вивчають пісеньки, п’ють сік і їдять печиво. Тобто  діти не шукали пригод, а були зайняті. Звідки бралися гроші на ласощі, я не цікавилася. Схоже, за бажання і копійчину можна знайти. Дуже раділа, що, коли підросте мій син, то не доведеться ламати голову, куди його прилаштувати на час канікул.