… Що далі ми наближалися транспортним штреком, а потім уже лавою до одного із бурильних забоїв-«епіцентрів» шахти «Смолінська», то дедалі глибше мої гумові чоботи занурювалися у воду, що бігла потоком нам назустріч. Таке відчуття, що ось-ось уже буде по коліна.

— Вода — головна складова технології з видобування уранової руди, — ледь чую пояснення Віктора Коваленка, директора підприємства, з яким ми майже впритул підійшли до бурильних установок. 

П’ять хвилин дзижчання з касетника — і ось на екрані старенького телевізора з’являється нарешті заставка обраної комп’ютерної гри. На початку 1990-х, коли навіть найпростіший персональний комп’ютер був мало кому по кишені, простенькі домашні «Спектруми» давали змогу тисячам молодих українців робити свій перший крок до віртуальної реальності.
З-поміж ігор, записаних на звичайних магнітофонних касетах, можна було надибати й «Диктатора». Не вибаглива до ресурсів і скромна за графікою текстова стратегія. Опинившись у ролі правителя типової бананової республіки, що зветься Рітімбанія, ви маєте втриматися при владі якомога довше, вигребти з бюджету якомога більше і, головне, вчасно втекти від революціонерів на заздалегідь придбаному гелікоптері. 

Через те, що не всіх загиблих вдалося ідентифікувати, цей список не повний. Українська Вікіпедія, за даними якої ми друкуємо імена Героїв, поки що не знає усіх полеглих 18-21 лютого у центрі української столиці. Офіційно МОЗ визнало 82 смерті за цей період, у тому числі й з боку силових підрозділів. Ще сім патріотів загинули до 18 лютого. 

Барикади в центрі Києва перестали бути осередками протистояння. Сонячного, хоч і доволі прохолодного вчорашнього ранку це зрозуміли всі кияни, які вперше за останній тиждень спокійно вийшли з підземки станції метро «Хрещатик» на вулицю Інститутську. Споруджені з усього, що можна було стягнути для зміцнення позицій Майдану, вони ще довго залишатимуться німими свідками страшних подій, пережитих столицею. Героїзму й віри у гідне майбутнє своєї Батьківщини простих людей і переляку за збереження можновладних крісел та виконанням злочинних наказів — тих, хто уявляв, ніби має право безкарно вершити долі народу.  

За новинами з України сьогодні заледве встигає світ. Утім, нині ньюс-мейкером у нашій державі  є не лише Київ, а й регіони, передовсім південь  та схід. Те, що кияни вже пережили,  для них поки  що актуально.  Про ситуацію у кількох областях  і Криму розповідають наші кореспонденти.

Луганщина.  Гвардію — додому  
Донеччина.  Своє «Межигір’я» ближче
Крим.  Розумом, а не емоціями
Дніпропетровщина.  Площу Леніна перейменували на Героїв Майдану
Харківщина.  Міліція закликає роззброїтися і розійтися

Навіть у наш час тотального відкриття інформації є чимало тем, які ще в недалекому минулому не підлягали обговоренню. Читачам газети «Урядовий кур’єр» будуть цікаві думки людини, котра роботі у спецслужбах присвятила усе своє життя, — генерал-майора СБУ у відставці Олександра БУЛАВІНА.
 

Навесні минулого року по усій країні прокотилася хвиля мітингів проти фашизму, що нібито почав відроджуватися в Україні. Зігнані на них під страхом звільнення з роботи бюджетники слухали палкі промови про те, що кляті фашисти, мовляв, уже піднімають голову. На луцькому меморіалі Вічної Слави, що наприкінці 1970-х був споруджений для увіковічення пам’яті полеглих у Другій світовій війні, людиноненависницьку ідеологію ганьбила, зокрема, добра частина керівників органів місцевої виконавчої і представницької влади Волині. Ясна річ, під пильним поглядом керманичів від єдиної на той момент «керуючої і спрямовуючої».   

Люди, які працюють у середмісті Києва, впродовж трьох останніх місяців жили, наче на передовій.  У середу й четвер це відчуття лише посилилося. Четвергового ранку ситуація докорінно змінилася. Пересвідчилася в тому, що хвилювання серед населення набуло широких масштабів особисто, виїхавши всього-на-всього по звичайний пайок до супермаркету біля станції метрополітену «Академмістечко». 

Останніми днями, що не година, збільшувався список загиблих: у цій війні пішли з життя колеги-журналісти, студенти (ще зовсім діти!), мирні перехожі, які чимось не сподобалися снайперу… Та втрачаємо ми не тільки людей — знайомих чи й зовсім чужих, які цими днями стали нам усім рідними, — ми втрачаємо набагато більше. Зовнішні ознаки стерті, дихання і серцебиття немає. Почуття, емоції, бажання зашкалюють. 

Урядовий квартал вільний. Нарешті! Зітхнув з полегшенням від непотрібного тепер і обов’язкового ще напередодні рутинного «засвічування» редакційної посвідки кордонам внутрішніх військ, беркуту та простим міліціонерам (останні завжди чемно, казали «будь-ласка, проходьте»). Однак, ідучи в редакцію, яка знаходиться на перехресті, без перебільшення, політичного життя держави (до будівлі Верховної Ради, Кабінету Міністрів буквально крок ступити) згадав братів Стругацьких.