Суспільство

Кожен день наближає нас до Євро-2012. З нетерпінням очікуємо на цю подію. Неабиякий інтерес до нас як приймаючої країни виявляють іноземці, які заздалегідь вирушають у мандри, аби краще дізнатися про культуру, традиції, побут українців. Організованим туристам, звісно, набагато легше. Представники фірми і зустрінуть, і все покажуть. А ось тим, хто приїжджає самостійно, буває непереливки. У цьому пересвідчилася нещодавно.

Новий навчальний рік самих лише першокласників по всій Україні посадить за парти понад 410 тисяч. Тож «Урядовий кур’єр» вирішив з’ясувати, чи готові наші школи до зустрічі зі своїми вихованцями і як проходить процес підготовки у різноманітних регіонах України. Причому ми свідомо не пишемо про Київ — у столиці сконцентровані й кошти, й набагато більші можливості батьків, а значить показовою вона в цьому плані бути не може. Тож сьогодні — розповідь про одну зі шкіл Донецька й ситуацію у школах віддалених гірських районів Львівщини.

Причиною аварії на шахті «Суходільська-Східна» став вибух метаноповітряної суміші, що спричинив вибухи пилоповітряної суміші. Вибухонебезпечна концентрація метану накопичилася, зокрема, через газодинамічне явище, яке виникло під час виконання струсного висадження, а також через пошкодження вентилятора провітрювання. Електрична іскра від приладу призвела до займання метаноповітряної суміші. Полум’я цього вибуху стало причиною займання пилоповітряної суміші, адже вугільний пил, що осів на поверхні виробки, піднявся та завис, що й призвело до наступного вибуху. 

Днями моя подруга повернулася з відпочинку. Насолоджувалася теплим морем і сонечком в Криму, у Коктебелі. На «дівчачих» посиденьках тем для розмов і смакових задоволень вистачало. Оксана привезла з курорту знамениту «коктебельську» мадеру, копчену барабульку і, як її запевняли на ринку, справжній місцевий сир. Всім подругам дісталися в подарунок модні зараз квіточки-шпильки для волосся. В «багажі» мандрівниці вистачило і курортних оповіданнячок.

Народилася я разом із Україною 24 серпня 1991-го. І дуже пишаюся таким подарунком долі. Це справді щастя — зростати зі своєю незалежною державою, яку вистраждав наш щирий і працьовитий народ, жити її повсякденними  радощами і тривогами. Але водночас і велика відповідальність: саме нам історія дала унікальний шанс, отож у наших руках не лише власна доля, а й доля держави.   Я — майбутній історик. Особливо мені до душі історія України.

Знайома багатьом ситуація: де працює світлофор, транспорт рухається без збоїв. Як тільки його заміняє регулювальник, обов’язково виникають затори — ручне управління підводить. Щось подібне простежується і при закупівлі державою фармацевтичної продукції. Ліки у нас дуже дорогі. Останнім часом (мабуть, для того, аби зберегти цінову політику) створено ще й дефіцит на цілу групу препаратів, без яких хворі не можуть обходитись. На думку першого заступника міністра охорони здоров’я Раїси Моісеєнко, проблема породжена зміною керівництва МОЗ. 

Коли про вітчизняну вугільну галузь  говорять на міжнародному рівні, то здебільшого згадують не про рекорди та якість сировини, а про  те, що ціна кожного виданого на-гора мільйона тонн «чорного золота» коштує Україні дуже дорого — два людських життя. На жаль це дійсно так — наша держава займає друге місце в світі після Китаю за трагічними випадками та кількістю загиблих. Буквально недавно рідні та близькі оплакували загиблих гірників двох шахт з Донецької та Луганської областей, а вже позавчора  у місті Димитрово Донецької області на шахті імені Стаханова стався обвал, під яким опинилося двоє шахтарів.

«…Поки всіх шахтарів не похоронимо, працювати не будемо!» Ось так патетично колись пообіцяв тодішній міністр вугільної промисловості на багатолюдній церемонії прощання з загиблими гірниками однієї з донецьких шахт. Що тоді мав на увазі керівник галузі? Насправді те, що аварійне підприємство не відновить вуглевидобуток, аж поки не дістануть з-під завалів всі тіла «нульових» (так гірничорятувальники називають відшуканих потерпілих без ознак життя) і не попрощаються з ними по-людськи. Тобто проведуть їх на останній підземний горизонт, глибиною всього два метри.

Винахідника рамкового вулика ще за життя нарекли Великим Пасічником і Колумбом бджільництва. Він став рятівником крилатих трудівниць, яких віками нищили заради меду, по-варварськи виламуючи стільники із бджолиних гнізд, розміщених у дуплах дерев або вуликах-дуплянках. Давній козацький рід видатного бджоляра прославила не стільки войовничість його представників, скільки вченість знаменитого церковного і громадського діяча Феофана Прокоповича. Однак недарма ще мудрий Григорій Сковорода стверджував, що розум і багатство рідко живуть разом.

Лише 4,8% території Дніпропетровщини покрито лісами, тоді коли оптимальний показник лісистості для степової зони, за розрахунками вчених, — 8-10%. Отже, зелені масиви у Придніпров’ї бажано збільшити хоча б удвічі. В промисловому регіоні, де підприємства завдають великої шкоди довкіллю, насадження не справляються зі своєю захисною екологічною функцією. Однак сьогодні актуальним є питання не стільки розведення нових лісів, як збереження існуючих. Саме ця думка була  провідною на засіданні обласного прес-клубу реформ, присвяченому темі «Ліси Дніпропетровщини».

Вже багато років потребую поліпшення житлових умов. Чи прискориться цей процес, якщо я зміню свій нинішній статус на статус інваліда Великої Вітчизняної війни? Адже, наскільки знаю, за законом ця категорія осіб має право на позачергове забезпечення житлом. Чи справді зміна статусу допоможе розв’язати мою проблему? О. БОНДАРЕНКО, м. Суми  

Маю 48 років загального робочого стажу. У 1994 році, працюючи у Чорнобильській зоні, тяжко захворів. Після довгого лікування мене визнали інвалідом профзахворювання ІІІ групи. Нині вже маю І групу. Та на пенсію я вийшов тільки у 1997 році. Пенсія була мала, але тоді у всіх така була, тож я і не перевіряв. А коли все ж таки у 1998 році вирішив перевірити, з’ясувалось, що мені не зарахували на пільгових умовах півтора року роботи у районі Архангельської області, що прирівнюється до Крайньої Півночі. Хоч я і надав  усі належні документи, працівники місцевого відділення ПФ чомусь вважають їх незаконними. Поїхав шукати правди до Києва, та на прийом до столичних чиновників потрапити так і не вдалося. Але чому маю просто забути про кілька років чесно заробленого стажу? Хто допоможе мені відновити справедливість? М. ШПАНАРСЬКИЙ, м. Коростишів Житомирської обл.