Суспільство

 Зі шкільної лави відомо, що в 988 р. у річці Почайна відбулося хрещення киян. Нині, за всього бажання, згадану річку не знайти. Невже вона зникла? Якщо так, то чому не зникла Либідь, згадки про яку також сягають глибини віків? Та й важко повірити в те, що киян (нехай навіть кількасот) можна було охрестити в маленькій річці. Отже, гарантовано Почайна мала бути достатньо великою. І все ж таки факт залишається фактом: нині Почайни немає.

Свого часу, коли на початку 90-х розбудовувалася зовнішньополітична служба незалежної України, знання іноземної було одним з вирішальних чинників при прийомі на роботу до престижного міністерства. Можливо, тому серед нинішніх українських дипломатів, які дійшли по щаблях службових рангів до високих посад, так багато тих, хто свою першу вищу освіту здобував на філологічних факультетах. Адже іноземна мова — це інструмент дипломата, без якого він просто не зможе працювати. У цьому переконана директор Вищих курсів іноземних мов для дипломатів, викладач німецької мови з багаторічним стажем Надія ПЛЕСКАЧОВА. 

— Беріть-беріть, бо в рядах все одно нічого немає! — люб’язно запропонувала літня жінка в’язку в’яленої тарані, розташувавшись у холодочку прямо біля входу на центральний базар Маріуполя.  — А хіба дозволяють торгувати? — Де там! Ганяють… Та хіба всіх розженеш!? — чесно зізналась вона. Цей короткий діалог — зайве підтвердження того, що всіх мешканців і гостей міста й справді дуже важко переконати утриматися від бажання посолонцювати рибою з Азовського моря чи скупатися там.

 Коли в обласній молодіжній газеті я вів екологічну тему, досвідчений заввідділом безапеляційно повчав: «Ніколи точно не вказуй унікальне місце або поселення рідкісних птахів, бо прийдуть — витопчуть або вполюють». Він мав рацію, як на тоді. Тепер інші часи — і все оригінальне потребує поширення інформації про себе, аби бути затребуваним. Власне, йдеться не про рекламу, а про «слов’ян-кочівників».

Недавно в Борисполі спостерігала чергу на літак в Європу — відлітало чимало наших заробітчан. Їх видно по великих дешевих сумках та зовсім неєвропейському вигляду. Туристам можна позаздрити, а ці незграбні схвильовані чоловіки викликали у мене сором за нашу державу. Ось чолов’яга, без знання мови, маючи тільки роботящі руки і небажання спитися від відсутності роботи, вирушив майже навмання і буде затребуваним десь у Португалії чи Італії, а у нашій начебто нормальній європейській країні виявився зайвим...  

 Масло, згущене молоко, вівсяна крупа та інші, виготовлені в сусідній державі продукти харчування, досі можна було вільно купити на чернігівських ринках. І вони користувалися попитом — насамперед завдяки своїй якості. Важко сказати, чи дійсно білоруські виробники досі використовують старі радянські технології, та їхня продукція справді смачна й натуральна. Тож оприлюднене митниками повідомлення про нові правила вивезення товарів з Білорусі викликало в «Урядового кур’єра» низку запитань. На них відповідає начальник Чернігівської митниці Денис ПУДРИК.

 На відкритті цьогорічної виставки «Зелений тиждень» у Берліні прозвучало: «Якщо ще кілька років тому екологічне землеробство видавалося таким собі екзотом, то зараз фінансово заохочувана біологічно чиста сільськогосподарська продукція завойовує дедалі ширший сегмент ринку. Отже, можна упевнено говорити про зелену еволюцію у сфері аграрної політики».

Про доцільність облаштування таких рятівних віконець свідчить страшна звістка, що надійшла з міста Самбора. Там, як повідомили у відділі зв’язків з громадськістю ГУ МВС України у Львівській області, у контейнері для сміття на вулиці Торговій знайшли труп новонародженої дитини. Іншого виходу із складних життєвих обставин 16-річна студентка одного із самбірських училищ не знайшла. 

Перечитуючи нещодавно один із найвидатніших літературних творів, присвячених нашому трагічному минулому — сталінським репресіям, Голодомору, скаліченим радянською дійсністю  долям людей, — повість Василя Гросмана «Все тече», несподівано загальмував: «Ленін у спорі не шукав істини — він шукав перемоги»… Боже, та це ж на сто відсотків філософія наших популярних політичних шоу! 

Хочу дізнатися достеменно, які саме пільги мають нині члени сім’ї загиблого (померлого) військовослужбовця? Зокрема, чи поширюються на них пільги з безоплатного ремонту будинку та видачі путівок на санаторно-курортне лікування? Заздалегідь вдячний за відповідь. В. ВЛАСЕНКО, м. Горлівка Донецької обл.  

Моя дочка Олена, яка народилася у Севастополі, нині проживає і працює у столиці Білорусі Мінську. Нещодавно з нею сталася прикрість — загубила свідоцтво про народження. Письмово звернулася із проханням до місцевого РАГСу Севастополя про отримання дубліката. Відповідь отримала, проте... на інше прізвище. Але то лише півбіди. Коли роздивилася документ пильніше, зрозуміла, що у ньому зазначені ім’я та прізвище, нема запису по батькові. До того ж у графі «місце народження» чомусь також стояв прочерк. Звісно, такий документ дочку не задовольнив і вона відправила новий запит. Проте на той час потрапила у ДТП, а потім — у лікарню. Тож ходити по документ довелося мені. Проте навіть коли вказала працівникам РАГСу на їхні помилки, вони відповіли, що... через те, що минуло вже понад 50 років з часу видачі першого свідоцтва, ті документи через технічні причини відновленню не підлягають. І що ж врешті? Дочка, яка має батька та народилася у Севастополі, за дублікатом свідоцтва про народження — народжена невідомо де та від кого. Вважаю це приниженням її гідності. Де нам шукати правди? Ганна БУЙНОВА, м. Севастополь

Я — вдова інваліда-чорнобильця І категорії. Нині мені 50 років і я пенсіонерка. Вийшла на пенсію через те, що маю сина — інваліда з дитинства І групи. Хочу дізнатися, чи маю я право на якусь доплату до пенсії за чоловіка-чорнобильця? Катерина ДЯЧЕНКО, с. Рябина Сумської обл.