Суботні зустрічі

Вистави за п’єсами Павла Ар’є нині з успіхом йдуть на театральних сценах українських та зарубіжних міст. Каже, що вже роками живе, по суті, в шпагаті, бо доводиться проводити одну пряму лінію-дорогу між Львовом і німецьким Кельном, в яких проживає. Особисте життя тримає під сімома замками, зауважуючи, що «своє треба для себе берегти, це — святе». «УК» запросив пана Павла на зустріч. 

Наприкінці 1980-х по телевізору і радіо зазвучала пісня про донечку. В ній переплелися і оксамитовий баритон виконавця, і ніжна мелодія, і неповторні слова про маленьку крихітку —донечку-перлинку, золоту краплинку. Пісня одразу стала шлягером. Її виконував тоді ще маловідомий співак Микола Свидюк з Одеси, який згодом посів в українській пісенній естраді своє окремішнє помітне місце. Нині в його репертуарі сотні пісенних творів, які припали до душі численним слухачам. 

Херсонський академічний музично-драматичний театр ім. М. Куліша, святкуючи свій 80-й (185-й) ювілей, відкрив новий сезон довгоочікуваною прем’єрою — «Каліка з острова Інішмаан» Мартіна МакДонаха. Її художниками-постановниками стали Сергій і Наталка Ридванецькі з Черкаського музично-драматичного театру, яких нині заслужено вважають одними з найкращих майстрів театрального оформлення. Сценографія Сергія і костюми Наталки завжди мають авторський почерк і стають органічною складовою у виставах провідних українських режисерів. Після прем’єри в Херсоні «УК» поспілкувався з художниками. 

Хоч Алла Дудаєва давно не була в Чечні і з часу трагічної загибелі першого президента Чеченської Республіки Ічкерія Джохара Дудаєва не має офіційного статусу, вона була і залишається першою леді для чеченців. Його, ця дивовижна жінка з тихим голосом, теплим поглядом і сильним характером, заслужила в цього мужнього і гордого народу, який полюбила всім серцем. Зізнається, якби хтось у дитинстві чи юності напророчив їй, дочці кадрового радянського військового, що стане першою леді незалежної Ічкерії, не повірила б. Нині вона, росіянка, вважає себе чеченкою. Яким був шлях до такого переконання в художниці, поетеси, письменниці-інтелектуалки пані Алла ДУДАЄВА розповіла «УК». 

У рідному Мукачевому Ірину Галай після її підкорення найвищої гори світу зустрічали як героїню. Бо прославила рідний край, першою серед українок зійшовши на «дах світу». На сесії обласної ради їй вручили нагороду «За розвиток Закарпаття». А до цього, після приземлення літака в бориспільському аеропорту столиці, їй вручили свідоцтво про занесення її досягнення до української Книги рекордів. 

«Наталко, бережи дітей! Прошу тебе, бережи дітей!» — мабуть, кожен з нас пригадує ці слова зі  зворушливої сцени-зустрічі Головного командира УПА Романа Шухевича з дружиною Наталією у фільмі «Нескорений». Надскладне завдання в комуністичному тоталітаризмі, тим більше для українців, які прагнули мати власну державу. Наталії Шухевич-Березинській та її синові Юрію-Богданові судилося пройти пекло радянських тюрем, але вони не скорилися. Політичний в’язень Юрій-Богдан Шухевич у часи незалежності України став відомим громадським діячем, народним депутатом України VIII скликання, йому присвоєно високе звання Героя України. А ось донька головнокомандувача Марія-Софія Трильовська воліє й дотепер більше бути в затишку родини, аніж на видноті. Напевно, тому й не знайти в інтернеті багато інформації про її життя. Нашому кореспондентові поталанило зустрітися з пані Марією-Софією та перегорнути разом деякі сторінки з її життєпису.    

Початок осені для театрального життя — своєрідний Новий рік, бо театри відкривають свої нові сезони, згадуючи уроки минулого. Для Київського муніципального академічного театру ляльок, що в лівобережній частині столиці, він був урожайно переможним. Гучні вистави «Оскар» і «Чому довгий ніс у слона» — й одразу чотири театральні премії «Київська пектораль». Їхній режисер-постановник Михайло УРИЦЬКИЙ завжди дарує і маленьким, і дорослим глядачам ексклюзивні видовища, наповнені доброю, життєстверджуючою, активною енергетикою, такою потрібною в усі часи, а нині особливо. 

Вона належить до тих щасливих і одержимих сценою майстрів, до яких слава народної артистки прийшла значно раніше, ніж офіційні звання і визнання. Останніми роками сумські шанувальники Мельпомени звикли ходити до театру, аби побачити саме її — неповторну і талановиту Євгенію Серебрякову. Вона така різна на сцені, що неможливо визначити артистичне амплуа: діапазон ролей неймовірно широкий — від глибоко трагічних до комічних. Саме завдяки своєму багатогранному таланту прима сумської сцени давно утвердилася як одна із провідних актрис обласного академічного театру драми та музичної комедії імені. М. Щепкіна. 

Подружжя письменників Тетяна та Сергій Дзюби живуть у Чернігові. Вони дуже комунікабельні, приятелюють із багатьма закордонними літераторами, обмінюються думками і творчими новинками. Поезія талановитих чернігівців сподобалася, її почали активно перекладати і друкувати. В кінцевому підсумку стався такий собі літературний феномен: торік у Канаді вийшов тритомник «Тетяна і Сергій Дзюби. Вірші 60 мовами світу». Саме це видання вразило журі престижного Міжнародного літературного конкурсу імені де Рішельє в Одесі, де змагалися понад дві сотні письменників з 20-ти країн світу. На ньому подружжя здобуло два «Діамантових Дюки» в номінації «Поезія», а Сергій виборов і третій, переміг у літературних Олімпійських іграх, де змагалися письменники, які працюють у різних жанрах. 

Знову вересень, а це означає, що незабаром  одна з найяскравіших подій року — Міжнародний форум видавців у Львові. Чернівецьке видавництво «Букрек» приїде сюди 23-й раз — він його учасник від початку заснування.  Загалом вони  майже ровесники. 24 роки тому  «Букрек» став  першим приватним видавництвом не лише в Чернівцях, а й в Україні. Його директор Дарина Максимець  має звання  відмінника освіти України, а заслуженим журналістом України вона, тоді власкор «Робітничої газети», стала першою на Буковині. А ще на її честь названо одну із зірок  Всесвіту. 

В Україні його майже не знають за винятком вузького кола краєзнавців та істориків. Але для них він особлива постать. Адже йдеться про нащадка двох відомих родоводів, які залишили помітний слід в історії не тільки України і Росії, а й Європи та світу. Власкор «УК» зустрівся з Ніколасом МУРАВЙОВИМ-АПОСТОЛОМ під час його недавнього приїзду до Сум. 

Цьогоріч у Національному академічному драматичному театрі ім. І. Франка одразу два визначних ювілеї — 160 років від дня народження і 100 років від дня смерті Івана Франка, в честь якого названо театр, і 75 років від дня народження Богдана Ступки, який тут був актором і художнім керівником протягом багатьох років. А об’єднує їх насамперед дивовижний містичний факт — обидва великих українці народилися в один день — 27 серпня. І все творче життя Богдан Сильвестрович вважав Франка своїм улюбленим письменником, створивши неперевершені образи саме в театральних і кінороботах за творами Івана Яковича. А твори великого майстра слова протягом усієї історії франківців не сходять з афіш театру: «Похорон» (1921, реж. Г. Юра), «Перехресні стежки» (1966, реж. М. Гіляровський), «Для домашнього вогнища» (1968, реж. Б. Мешкіс), «Суд і полум’я» («Основи суспільності», 1978, реж. В. Лизогуб).