Суботні зустрічі

Охоплені полум’ям люди,  шалені швидкості й піруети в повітрі автівок,  неймовірні кульбіти вершників, стрибки сміливців з висоти — це все життя   каскадерів у кіно. Своїм талантом, надзвичайною сконцентрованістю і виваженістю,  вмінням чітко розрахувати час, відстань, вплив погодних умов і місцевості вони роблять  фільми захоплюючими. До когорти професіоналів найвищого рівня належить наш співрозмовник Анатолій  Грошевой — засновник і очільник Міжнародної асоціації професійних каскадерів «Україна», «батько» запису в Класифікаторі професій «каскадер, організатор трюкових зйомок». 

На сцені й у житті вона випромінює конструктивну енергію. В безпосередньому спілкуванні враження від Ані не відрізняється від природності іміджу визнаної піаністки Ганни Федорової. Вона цільна і органічна натура. І сильна. У розмові Ганна нерідко вживає російське або англійське слово. Федорова за паспортом наша громадянка. Але останні роки вона рідко буває в Києві й не знає, коли знову приїде в столицю з концертом, а вони по всьому світу. Нещодавно Ганна Федорова виступила в Національній філармонії разом з молодою скрипалькою з Норвегії Елдбйорг Хемсінг, яка бере участь у нобелівських концертах. Зал у понеділок був заповнений на дві третини. Серед її шанувальників я вгледів французького підприємця Мішеля Терещенка, посла США Джеффрі Пайєтта, хореографа Костянтина Томільченка.  

Нещодавно в Херсоні закінчився XVI Міжнародний театральний фестиваль «Мельпомена Таврії», який щорічно проводить Обласний академічний музично-драматичний театр ім. М. Куліша. А людиною, яка 16 років тому генерувала цей плідний мистецький проект, є його генеральний директор — художній керівник Олександр Книга. Враховуючи, що нині театр у Херсоні — це своєрідний містоутворюючий чинник і його бренд, то заслуга в цьому і Олександра Андрійовича. Він, народжений 55 років тому майже в День театру, впевнений: і в досить непростий для країни час мистецтво загалом і театр зокрема життєво потрібні. Бо це, як за Гоголем, «кафедра, з якої можна сказати людям багато доброго». 

Великі поети, за висловом Максима Рильського, завжди є сучасниками для нових поколінь. Такий поет, прозаїк, публіцист, лауреат Національної премії імені Т. Г . Шевченка Леонід Горлач. Він прибув у Чернігів на зустріч із земляками, аби звірити з ними свої помисли. Відповів і на запитання кореспондента «УК». 

У свої 22 роки Режисер Ілля Пелюк удостоєний «Київської пекторалі» за кращу дитячу виставу року — мюзикл «Принцеса Лебідь», поставлений у Київському академічному Молодому театрі. З уродженцем Мелітополя, що на Запоріжжі, талановитим театральним режисером, якого справедливо вважають відкриттям року, розмовляємо про те, скільки коштує визнання, як почувається молода людина, коли до неї приходить слава, і як з нею жити далі. 

Він — «народився, як усі. Ріс, як усі. Спав менше, як усі. Вчився більше, ніж усі. Працював більше. Тому й став сатириком». Додам: відомим українським письменником-сатириком, публіцистом, громадським діячем, до того ж неперевершеним артистом розмовного жанру. І це — Євген Дудар. Однієї січневої днини кількадесят років тому він з’явився на білий світ у селі Озерна, що тепер у Зборівському районі на Тернопіллі. Нещодавно знову постав перед своїми краянами, аби представити їм свою чергову книжку «Роздуми легковажного», яку видав у тернопільському видавництві «Богдан». Ще перед репрезентацією домовився про інтерв’ю з Євгеном Михайловичем.  

Моя зустріч із Дмитром Михайловичем відбулася одразу після репетиції «Травіати», яку він проводив в оперній студії Національної музичної академії. …Жорж Жермон кілька разів поспіль устиг завітати до помешкання Віолетти (адже виконавиць цієї партії було дві, і кожна мала проспівати цю сцену). Також двічі повторювали вкрай напружену кінцівку третього акту. Нарешті концертмейстер згорнула ноти, співаки розійшлися, і ми почали розмову з нашим героєм… 

Портрет цього блискучого спортсмена прикрашає фойє одного з найпрестижніших американських університетів у Стенфорді (штат Каліфорнія). А перші кроки до олімпійських вершин учень 77-ї київської середньої школи зробив у динамівській секції фехтування. У 80-х роках минулого століття в багатьох дворах на Печерську кипіли неабиякі фехтувальні пристрасті. Підлітки, наслідуючи кіношних героїв Жерара Філіпа та Алена Делона, до нестями рубалися на дерев’яних шаблях. Один із цих розбишак згодом сам стане кумиром молоді. Сьогодні олімпійський чемпіон, шестиразовий чемпіон світу з фехтування на шаблях Георгій Погосов — гість «Урядового кур’єра».  

У житті є те, що дається людині тільки один раз. У військових — це ще й присяга. Захисники нашого з вами спокою дають клятву вірності Батьківщині, яка не залежить від жодних умов і обставин. На жаль, наш непростий час показав, що для деяких присяга перетворюється на розмінну монету, за яку можна купити квартиру, посаду та інші матеріальні блага. Але є й інші приклади. Люди, для яких честь і вірність присязі є важливішим за будь-які матеріальні блага і навіть життя, дають нам віру в справедливість і силу її захищати. На них завжди тримається армія і загалом держава. На щастя, таких людей у нашій країні — більшість. Ім’я командира Севастопольської бригади тактичної авіації полковника Юлія Мамчура вже знають мільйони людей на різних континентах. Він та підпорядкований йому військовий колектив продемонстрували всьому світові, як людина в погонах має служити Батьківщині. Із появою в мережі Інтернет відео, на якому командир безстрашно веде беззбройних підлеглих під прапорами відбивати в російських окупантів захоплені робочі місця, полковник Мамчур став символом опору українських військових. Сьогодні Юлій Мамчур — наш співрозмовник. 

Попри вік, стать, пору року, погоду, ситуацію в країні, всім хочеться вірити в казку. Бо з неї в дитячому віці починається велика подорож у життя. Здавалося б, який стосунок має «Золотий ключик», «Попелюшка» чи «Троє поросят» до виховання сучасних українців? Хоч би як парадоксально це звучало, — прямий. На жаль, заклопотані щоденними проблемами, у гонитві за матеріальними благами дорослі часто не надають достатньо уваги таким поняттям, як мораль і культура. Та найгірше, що вони не прищеплюють духовних цінностей своїм дітям. Відомо, що наслідки цього можуть бути сумними. Ось тут на допомогу приходить дитячий театр. Він частково перебирає на себе функцію батьків у вихованні молодого покоління. За допомогою казки в завуальованій, але водночас доступній формі театр підштовхує дітей до правильних висновків, навчає їх мислити, прищеплює ті цінності, які повинна мати кожна людина. Про історичну місію класичної казки, її виховну роль та значення у формуванні світогляду дитини і батьків ми говоримо із заступником директора Київського академічного театру ляльок Костянтином ПІЧУГІНИМ. 

«Свідомо не став перераховувати у вступі звання та премії Олександра Павловича. По-перше, щоб залишилося місце на «живу розмову». А по-друге, Трофимчук і сам ставиться до «іграшок» із певним гумором: «у тумбі он їх повний ящик, та не це у долі артиста головне».  Відзнаки — річ суб’єктивна, а ось голос, талант — це конкретика, він або є, або нема. Та для того, щоб стати Артистом, треба ще доплюсувати до даних Богом і батьками талантів працелюбство. Воно у пана Олександра є. І на десерт — почуття гумору. Гримерка, де Олександр Трофимчук готується вчергове перевтілитися у Феррі з оперети «Сільва», перетворюється на театр одного актора. Та починаємо розмову з серйозного.  

У самодостатньої особистості багато іпостасей, та це не позбавляє її цілісності. Тетяна Абрамова відбулася як бізнес-вумен, бо не зациклена на капіталізації своєї справи, розпочатої з нуля. У неї не було і немає спонсорів. Бізнесові якості в луганчанки від батька, який наділив доньку далекоглядністю підприємця й амбітністю керівника. Від мами — емоційність. Тетяна вважає, що емоційній жінці легше в бізнесі. А ще їй притаманні фаховість і широта мислення.