Суботні зустрічі

Якщо селище Опішне на Полтавщині — гончарна столиця України, то розташований там Національний музей-заповідник українського гончарства — її духовно-культурний центр. Цей куточок полтавської землі має особливу притягальну силу. За будь-якої погоди там вирує життя: проводять екскурсії, працюють майстер-класи. Нині з дотриманням карантинних вимог на його території впродовж світлового дня ходять туристи. Фотографуються на тлі фантастичних звірів і чудернацьких статуй. Щороку музейних експонатів під відкритим небом стає все більше. Їх виготовили різні автори. Але передовсім це плоди багатої творчої уяви й невтомних рук музейних співробітників.

Вродлива, привітна, щира, талановита, енергійна та добра. Ці риси здебільшого характеризують позитивних героїнь казок. Притаманні вони й письменниці, казкарці та казкознавиці з Тернополя Ірині Мацко. Шанувальникам своєї творчості вона розповіла не лише про мамине серденько, медовий сухарик, а й десятки інших казок, запропонувала каву по-дорослому, імбир для душі чи мигдаль для серця, а то й навіть шпинат для мізків. Фішками радості та секретами українського щастя поділилася й три сили-показники для себе визначила. А сьогодні знайшла час, щоб і нам про себе та літературну й громадську діяльність трохи розповісти.

Берегове багато хто вважає угорським містечком. Однак тут у добрі й злагоді живуть люди з різним корінням, бережуть і розвивають свої культурні й побутові традиції. У міському будинку культури кілька десятиліть уживаються два аматорські театри — угорський та український.

Бандура стала сенсом життя заслуженого артиста України, члена Національної спілки кобзарів Дмитра ГУБ’ЯКА з Тернополя. Він віртуозно грає на цьому музичному інструменті, пише для нього твори, викладає клас бандури студентам, активно пропагує. А ще експериментує та втілює задуми, розробляючи і виготовляючи бандури за сучасними технологіями. Завдяки йому нині бандури харківського типу виготовляють лише на Тернопільщині. Доби для його енергійної діяльності замало, але він завітав до нас на зустріч.

Комітет з Національної премії України імені Тараса Шевченка оголосив лауреаткою 2021 року в галузі літератури Оксану ЛУЦИШИНУ. Вона народилася, навчалася і стала на ниву красного письменства на Закарпатті, йде власним шляхом. Наскрізна лінія її творів — фемінізм і обстоювання гендерної рівності. Про це вона розповіла в інтерв’ю кореспондентові «Урядового кур’єра».

Іван Климишин — легенда української астрономічної науки. Щороку наприкінці травня він залишає Івано-Франківськ, де з 1974 року викладає у Прикарпатському національному університеті ім. В. Стефаника, й ціле літо працює, відпочиває на родинному хуторі біля села Кутиска на Тернопіллі. Доньки Івана Антоновича Оксана та Ольга — теж науковці, одна доцент, друга професор. З дитинства вони проводили літо на хуторі, де почався їхній рід, і дали назву поселенню Вільний Птах.

Корінний киянин залишив столицю й здобув лаври театрального режисера в Тернополі. Ставити вистави йому випало на сценах кількох українських і польських театрів. Про творчі справи й повели розмову з В’ячеславом ЖИЛОЮ.

Ім’я закарпатського перекладача з французької мови Віктора Мотрука вже кілька десятиліть добре знає український читач. Завдяки його перекладам можемо ознайомитися із класичними творами французької літератури та з її новинками, що виходять у нашій країні. Нещодавно на Закарпаття, де живе і працює Віктор Петрович, надійшла звістка: він став лавреатом престижної нагороди у галузі перекладацької творчості — премії «Мистецтво перекладу» імені Миколи Лукаша, запровадженої журналом іноземної літератури «Всесвіт». «Урядовий кур’єр» зустрівся з лавреатом і розпитав про сходження до цієї літературної вершини.

Лікарка, викладачка, письменниця. Тріада, яку зуміла майстерно поєднати у своїй долі тернополянка Леся РОМАНЧУК. Ще кілька десятиріч тому вона написала, що з вершин, які судилося їй підкорити, обере неодмінно високу і круту. І обирає в різних сферах власного життя. Іде, сповнена любові, сили, великої працездатності, вперед, домагаючись вершин у красному письменстві, медицині, освіті.

У 2014 році політичні пісні Вадима Дубовського стали відомі всім, хто стежив за подіями в Україні. Вони були на злобу дня, дуже точно відображали події й жорстко характеризували героїв цих памфлетів.

Написати про Віталія Запеку порадила директорка Полтавської міської централізованої бібліотечної системи Таміла Дузенко, повідомивши, що чула про нього багато позитивних відгуків від своїх працівників. Розраховував зустрітися з ним по обіді того самого дня у Галереї мистецтв на презентації видання «Місто, з якого почалася війна» про Слов’янськ Донецької області.

Конкурс «Коронація слова» святкує 20-річчя. Його організатори, зокрема Міжнародний благодійний фонд «Мистецька скарбниця» популяризують не тільки сучасне українське слово, а й мистецькі колективи. Головна мета — підтримати новітню українську культуру, шукати нові імена, видавати найкращі романи, стимулювати й підтримувати сучасний літературний процес, кіно й театр. Це сприяє наповненню українського ринку конкурентоспроможними творами.