Територія слова

«12 раундів до мети» — з такою назвою в Сумах презентовано книжку відомого українського боксера Тараса Шелестюка. Завдяки гучним перемогам на європейському та світовому рівнях ім’я цього спортсмена добре знають численні шанувальники рингу. Однак недавно він постав перед земляками не як майстер шкіряної рукавички, а як автор обсягової книжки. Про це розмова з кореспондентом «УК». 

Ці міфи про автора таких неперехідних шедеврів, як «Інтермецо», «Цвіт яблуні», «Тіні забутих предків», ми вивчали в школі, повторювали в університеті. Про наше традиційне сприйняття Коцюбинського — революційний соціал-демократ, автор піднесеної на найпочесніше місце в ієрархії його творів повісті «Фата моргана»; сумлінний послідовник Горького, який під час написання свого твору, перейнятого апофеозом революції, радився з Леніним пише у своєму романі «Що записано в книгу життя (Михайло Коцюбинський та інші). Біографія, оркестрована на дев’ять голосів» і Михайло Слабошпицький. Він наголошує: це найзагадковіший український письменник. 

Передовсім слід зазначити, що попри численні фототипічні і факсимільні видання творів Шевченка, поему «Гайдамаки» 1841 року не випускали в такий спосіб жодного разу. Пропоноване відтворення «Гайдамаків» із граничною точністю передає особливості конкретного примірника з фондів Львівської національної наукової бібліотеки ім. В. Стефаника НАН України. Ретельно підібрано відповідний гатунок паперу сторінок і обкладинки. Щоправда, як відомо, в оригіналі друк перебивається на зворот сторінки — у факсиміле для зручності читача цей недолік усунуто.  

Така майже містична деталь: одного разу я запитав себе: про кого з наших видатних, але не знаних загалом людей хотів би прочитати роман? Звичайно, про Юрія Немирича. Про феноменальну постать українського інтелектуала із XVII століття, який уклав оригінальну геополітичну концепцію, що могла стати рятівною для України.  Тож «Немиричів ключ» Івана Корсака для мене — маленька сенсація. Я мовби телепатичною мовою послав сигнал Корсакові, а він прийняв його і відповів мені книжкою (цей роман побачив світ торік). 

Іноді здається: відбулися якісь змагання чи конкурс — і все, це вже пройдений етап, треба думати лише про майбутні інтелектуальні й інші поєдинки в різних життєвих сферах. Але це не про мовний конкурс імені Петра Яцика, який впливає на те, щоб його учасники ставали особистостями, а рідна мова була чи ставала для них природною, як подих… 

На півмільйонний Луганськ працює лише 4 книгарні. За словами директора-упорядника такого закладу «Східна Брама», що відкрився недавно, Дмитра Снєгирьова, — це показник ставлення до літератури загалом. Тож свій проект він називає некомерційним, хоч перші місяці роботи показали, що видавців він не підведе. Загалом цей книжковий майданчик на 4-му поверсі торговельного центру важко назвати магазином. Тут і робочий день починається незвичайно — з виконання Державного гімну, і процес зустрічі читача із книжкою намагаються доповнювати спілкуванням з автором. Бо, на думку директора, на сході України інакше поводитися з українською книгою не можна.  

Подібний захід перший за останні роки, і вже через це заслуговує на увагу. Він викликав значне зацікавлення не лише серед бібліотечних працівників, а й серед широкої громадськості. Таким чином учасники і гості ярмарку наочно спростували твердження скептиків про нібито значне зниження інтересу до книжки як такої. Навпаки: одержано ще одне зриме підтвердження того, що ні Інтернет, ні електронні версії сторінок без обкладинок не зможуть повністю замінити традиційних паперових носіїв різноманітної інформації. 

Навряд чи хоч хтось серед українців і росіян не чув про Володимира Даля — творця загальновідомого словника. Менш відомо, що початкова назва цього досі фундаментального для культури Росії твору — «Толковый словарь великорусского наречия живого русского языка». Тим самим автор (до речі, життя якого тісно пов’язане з Україною, а один із літературних псевдонімів — Козак Луганський) фактично констатував факт рівноправності двох повноцінних «нарєчій» — «великоруського» і «малоруського». Та вже за другим виданням словник Даля набув знайомої нам назви. Втім, це лише дрібний, хоч досить промовистий епізод у масштабній кампанії упослідження української мови до рівня другорядної.  

Нетлінним скарбом століть, який передається від покоління до покоління, із уст в уста, об’єднує минуле і прийдешнє, називають національну мову і літературу. За словами одного з вітчизняних класиків, мова — це живий організм, вона розвивається за своїми законами, а тому треба плекати її у чистоті. Як бережуть українську мову на Слобожанщині, «УК» намагається з’ясувати в розмові із заслуженим професором Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна Володимиром КАЛАШНИКОМ. 

Його книжки читали і читають у 68 країнах. Звідти часто надходили листи зі словами вдячності авторові за твори, які для багатьох стали улюбленими. Серед послань іноді траплялися курйози. Так, у листі з далекої Куби одна розчулена жінка зізналася: їй так полюбився веселий і добрий роман «Я, бабуся, Іліко та Іларіон», що вона навіть дітей своїх назвала на честь головного героя. Тобто доньці дала ім’я… Зурікела (бо воно закінчується на «а»), а синові перегодя дістався інший варіант — Зурікело. Сміх сміхом, проте, схоже, справді здійснилися мрії отого книжкового Зуріко, який так мріяв про майбутнє: «А потім стане нас тьма-тьмуща, і весь світ — це будемо ми. Ми ніколи не помремо, нашому роду не буде переводу». 

Поет і прозаїк, заступник голови Волинської крайової організації Всеукраїнського товариства «Просвіта» ім. Т. Шевченка Василь Гей у Поліському регіоні добре знаний не тільки своєю поетичною, піснярською та прозовою творчістю, а й активною громадянською позицією. Волинянам Василь Степанович відомий ще й як високий моральний авторитет, людина, яка впродовж свого життя не допустила приниження інших, виникнення якихось сумнівного змісту оборудок — неетичних, антиморальних, псевдотворчих. Зважаючи на вищесказане, нам здалося абсолютно логічним поговорити з Василем Геєм про те, що нині особливо тривожить його душу. 

Переможці ХІІІ Міжнародного конкурсу з української мови імені Петра Яцика вселяють оптимізм за майбутнє нашої країни.