Збройні сили

 Збройні сили України як ядро сил оборони та опору української нації протягом майже 300 днів багато разів дивували світ. Як вказують авторитетні західні медіа, прямі військові витрати росії за дев’ять місяців війни з Україною становили близько $82 мільярди, а восени 2022 року їх вартість зросла вдвічі — до щонайменше $10 мільярдів на місяць.На прохання Укрінформу фахівці Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння сформували рейтинг здобутків ЗСУ за час війни. Це свідчення змін в самих ЗСУ. А ще свідчення того, що саме ЗСУ нині творять нову історію України та Європи.

 Ігор з Тернопільщини закінчив економічний університет, його справою стали цифри, рахунки, працював у банківській галузі, бухгалтером у водному господарстві. Та розмірений плин життя змінила війна. 2014 року російський агресор захопив спочатку український Крим, а потім з вогнем його загарбницький чобіт ступив і на деякі східні терени нашої країни. Ігор прагнув стати в обороні України. І не кажучи ні дружині, ні матері, під час чергової мобілізації добровільно пішов у військкомат і зголосився стати у лави захисників рідної землі. 

 Сьогодні наша країна відзначає День Збройних сил України Збройні cили України сьогодні — це хоробрість, звитяжність та надія  українців. Надія України. На їхніх бойових плечах — роки захисту нашої Батьківщини.

  Це було в перші дні після завершення харківського наступу. Я разом із групою документалістів Генштабу зупинилася у щойно визволеному селі області, де розташувалася 95 бригада. Колеги знімали позиції, на яких колись потрапили під обстріл, а я гуляла зруйнованими вуличками. Зайшла на обійстя, звідки, за словами хлопців, з російським обозом виїхали колабораціоністи й де в ті дні розташувалася одна з наших штурмових рот. Кізоньки обдирали там якісь цілком декоративні рослини біля вікна, кури ходили з виглядом господинь-довгожительок. Чиста тобі пастораль, якби не звуки вибухів (фронт був недалеко) і понівечені всюди будівлі.

 Українські соціальні інститути провели опитування серед співвітчизників, цікавлячись, кому вони довіряють нині найбільше. 96% респондентів на перше місце поставили Збройні сили (2011-го, до речі, таких було 59%). А 51% українців ще й запевнили, що продовжують регулярно або час від часу допомагати матеріально волонтерам та військовим. Деякі спільноти встановлюють навіть рекорди зі збирання коштів на потреби ЗСУ: якщо жителі одного з регіонів росії за два тижні донатили для своїх військових лише 300 рублів (165 гривень; таку активність кацапські ідеологи пояснили втомою від війни), то для українців за цей час не було проблемою зібрати 600 мільйонів гривень.

«Коли тяжко на душі, згадую хлопців з УПА з Вовчака. Вони не мали ні держави, ні уряду, ні світового визнання, ні фінансової підтримки, ні можливості діяти легально на своїй землі. Вони не мали нічого з того, що нині маємо ми. У них були лише ідея, мета і незламний дух. І вони воювали. Наша нинішня війна — це продовження боротьби воїнів УПА, наша Перемога — це перемога і для них; та перемога, якої вони так прагнули, але не дочекалися».

Командувач Повітряних сил ЗСУ генерал-лейтенант Микола Олещук ініціював клопотання про присвоєння високого звання Героя України військовому льотчику-винищувачу з позивним «Karaya». 12 жовтня він у небі над Україною збив п’ять ворожих дронів-камікадзе «Shahed-136». А напередодні, під час масованого ракетного обстрілу, — дві крилаті ракети окупантів. Літак, з якого він збивав ворожі безпілотники, теж було уражено, але пілот не розгубився, відвів бойову машину якнайдалі від населеного пункту на Вінниччині й тільки потім катапультувався.

Черкаський журналіст Сергій Халупінський на фронті з перших днів війни. Досвідчений газетяр і телевізійник поділився спостереженнями, які записує у фронтових нотатках. З його дозволу публікуємо окремі з них. Якщо артилерія чітко б’є в ціль, обов’язково десь поряд працюють вони. Вони — очі нашої артилерії — підрозділи безпілотних літальних апаратів, або просто «дикі качки», як називають їх у моїй бригаді. Вони настільки дикі, що забираються в найнебезпечніші місця передової, щоб отримати картинку та спрямувати на ворога вогонь української люті. Що лють буде якісною, ЗСУ гарантує, але й відповідальність на цих хлопцях особлива.

 У цьому військовому підрозділі служать добровольці. А шлях батальйон розпочав у місті Тетіїв Білоцерківського району на Київщині. 9 березня бійці вели бої поблизу Баришівки, Березані, селища Перемога, Нової та Старої Басані. Далі шлях проліг до межі із Сумщиною. Зайшли на територію Конотопщини, потім погнали ворога до Бурині. Із березня підрозділ перейшов під командування командира опе

23 квітня 2022 року. Світлана вже кілька місяців жила, немов у сні: виконувала хатню роботу, спілкувалася із сином та рідними, працювала. Та всі думки, спрагла й змучена душа були в постійній молитві за чоловіка, від якого за майже півтора місяця було кілька коротких дзвінків, що він живий, але поранений, і найстрашніше — в полоні. Відганяла погані думки, які навіювала уява про жахи полону в рашиських нелюдів. Пульсувало постійно питання: як ти, Ромо? І подумки сама переконувала себе: все буде гаразд!

 Сумнівів не було: ворог на порозі, йдемо у військ­комат. Подружжя переступило поріг установи, де приймали добровольців. «Ви проводжаєте?» — запитав офіцер тендітну жінку. «Ні, я хочу на фронт захищати Батьківщину разом із  чоловіком».

Ще кілька днів тому тут хазяйнували кремлівські зайди, галасуючи, мовляв, вони зайшли надовго. «Ну-ну», — давно скептично думали в кабінетах нашого Генштабу. «Так-так», — не раз іронічно посміхнулися в густі бороди воїни 46 окремої аеромобільної бригади разом з побратимами з інших підрозділів Збройних сил України, які входили до угруповання військ, завданням якого було визволення від росіян правобережжя Херсонської області.