Реальна свобода слова, яку здобула наша держава за роки незалежності, народила нове покоління українців — людей, які звикли отримувати цікаву їм інформацію з різних джерел, критично оцінювати її. І відповідно вибудовувати лінію поведінки. Як тут не згадати слова Томаса Джефферсона, одного з батьків США: «Обирати собі уряд має право лише народ, який постійно перебуває у курсі того, що відбувається». 

Якщо хочете — саме свобода слова зробила можливою і недавню Революцію гідності. Бо після отримання об’єктивної інформації про економічне життя Євросоюзу та «братньої» путінської Росії, про стан основних прав і свобод людини там, наші громадяни зробили вибір у бік саме європейських цивілізаційних цінностей.

І ціною життів героїв Небесної Сотні та завдяки тисячам відомих і невідомих героїв, що пішли на нашу вітчизняну війну 2014 року, ми нині маємо змогу будувати Україну майбутнього.

Якою вона буде через рік, два, п’ять, десять? І наскільки стійко наше молоде громадянське суспільство стоятиме перед азійською навалою? Це залежить і від того, наскільки нам вдасться спрямувати в одному напрямі зусилля людей різних національностей і переконань на протидію інтервенції. Тож і перебудовувати усе життя нашої держави відповідно до цього.

В умовах війни, коли в державі купка олігархів приватизувала фактично всі засоби масової інформації, особливої актуальності для Президента, уряду набула необхідність мати змогу без коментарів, вибірковості й опозиційної критики доносити до суспільства свої плани, хід реалізації реформ. А ще — синхронізувати зусилля громадянського суспільства з питань, які викликають гостру зацікавленість, впливають на обороноздатність країни, консолідацію суспільства. Бо охочих критикувати нині у нас багато. А тих, хто критикує з диванів, — мільйони.

«Міністр не повинен скаржитися на газети і навіть читати їх. Він мусить їх писати!» — із солдатською простотою висловився свого часу на цю тему незабутній Шарль де Голль, уславлений лідер вільних французів, один із батьків ідеї незалежної європейської Європи, тобто нинішнього Європейського Союзу.

«Якби довелося обирати — мати уряд без газет або газети без уряду, я не роздумуючи обрав би друге!» — висловив ще раніше ставлення до роботи зорієнтованих на державотворення журналістів Томас Джефферсон — один із батьків нинішніх Сполучених Штатів Америки.

А як із цим у нас, в Україні?

«12 вересня 2014 року почалася передплатна компанія на 2015 рік. Бюджетні підприємства зіткнулися з проблемою, що Казначейство не пропускає передоплату на періодичні видання, посилаючись на постанову №117 від 23. 04. 2014 року «Про здійснення попередньої оплати товарів, робіт і послуг, що закуповуються за бюджетні кошти», — вилила недавно свій біль у листі на адресу Кабінету Міністрів України начальник Центру поштового зв’язку №5 з міста Ізмаїл, що на Одещині, Наталія Городецька. — Пункт два цього документа передбачає, що «розпорядники бюджетних коштів та одержувачі бюджетних коштів здійснюють попередню оплату тільки тих товарів, робіт і послуг, що згідно з договорами про закупівлю передбачається поставити, виконати і надати протягом поточного бюджетного періоду».

Отож через це обмеження, стверджує вона у зверненні до КМУ, не замовляють жодного видання для міських, сільських рад, дитячих бібліотек, шкіл та інших бюджетних підприємств. І ті залишаться без передплати на січень та лютий 2015 року. Адже методики оформлення періодичних видань, строки передплати передбачають оплату не менш ніж за 20 днів до початку передплатного місяця. Тож щоб отримати передплату на січень 2015 року наприклад, слід здійснити попередню оплату видань до 11 грудня 2014-го.

Біль досвідченого і відповідального поштовика, яка має державницьку позицію, зрозумілий. Адже таке обмеження призведе до падіння накладів періодичних видань. Серед них видання, які з перших вуст висвітлюють позицію головних управлінців держави, — газет «Урядовий кур’єр», «Голос України», «Офіційний вісник». До того ж частина законів та інших нормативних актів, як відомо, набирає чинності саме з моменту офіційної публікації на їхніх сторінках.

Із такою самою проблемою поштовики зіткнулися нині в усій країні. Фактично через нерозуміння або недалекоглядність хтось увімкнув червоне світло для оперативного розповсюдження інформації про діяльність органів представницької та виконавчої влади.

Звісно, там, де фінанси співають романси, з’являються ті чи інші реверанси. І спробу економити на всьому в нинішніх умовах цілком можна зрозуміти. Але ж не на звуженні — фактично! — інформаційного поля глави держави, керівника уряду та Верховної Ради.

Переконаний: саме через програну інформаційну війну ми допустили окупацію Криму. І маємо нинішній спалах принесеного ззовні сепаратизму на сході. Невже і ця помилка нічого не навчить?