У нинішніх умовах дуже активно розвиваються не лише численні політичні партії, а й розмаїті громадські організації різновекторного спрямування. Найпотужніші й найчисленніші серед них профспілки. За інформацією інтернет-ресурсів, чисельність первинних профспілкових організацій, що входять до Федерації профспілок України, становить майже 53 тисячі, загальна кількість членів — 4828 тисяч осіб. За кордоном ці структури здатні запобігати і врегульовувати чи не всі соціальні конфлікти, розв’язувати нагальні та необхідні завдання, ефективно захищати інтереси людей праці.

Чи багато українців знайшли захист у профспілках? Чим та якими тривогами вони живуть нині? Верхній та регіональні ешелони, тихцем відчуживши деякі спортивні й бази відпочинку, санаторії й оздоровчі заклади, паразитують на мізерних внесках і залишках ще радянського профспілкового майна, яке експлуатують та передають в оренду споживачам. Нижні ж повністю залежні від керівництва підприємств, установ та організацій. На місцях адміністрації ігнорують несміливі вимоги профспілчан.

Тепер уся увага профспілок звернута радше на збереження бездіяльної таємничості й виживання. Використовують для цього всі засоби й можливості. Революція гідності засвідчила, що вогонь народної ненависті може спалити все, зокрема й цей орган, який мав би стояти на чолі всіх позитивних народних рухів.

У найзагальнішому вигляді й трохи спрощуючи, роль профспілок у громадянському суспільстві можна визначити як наділення найманого працівника правами, творення з нього громадянина. Оскільки більшість українців — саме наймані працівники, це дозволяє великій частині населення отримувати ці права. Водночас у громадському суспільстві профспілки повинні повсякчас виявляти і вносити суспільству засади солідарності і взаємодопомоги, протиставляючи їх принципам індивідуалізму та егоїзму.

Завдяки профспілкам праця стає товаром нарівні з іншими. Тож гаслом громадянського суспільства стане свобода разом зі справедливістю та солідарністю, як за кордоном. Відомо, що там профспілки можуть створювати власні політичні партії, бути їхніми колективними членами й фінансувати їх із власних політичних фондів. Вони мають власні програми, а партії під час виборів лише вносять у передвиборчу платформу певні вимоги профспілкового руху. Профспілки підтримують депутатів, обраних за списками цих партій. Після приходу до влади власних партій профспілки можуть висунути в уряд своїх представників чи, як в Австралії, створювати спільні органи місцевої влади. Основою обстоювання базових інтересів людей праці слід вважати діяльність галузевих і національних профспілкових організацій з укладення формальних та неформальних угод про співпрацю з політичними силами.

Чи можуть у нашій державі взаємодіяти політики та профспілки?

Профспілки хоч і одна з найбільших громадських організацій, їхня кількість в Україні рік у рік зменшується. Головна причина цього — скасування обов’язкового членства у профспілкових організаціях, що було обов’язковим у соціалістичних країнах.

Для нашої країни головні причини зменшення чисельності профспілок — скорочення виробництва та ліквідація підприємств, що зумовлює безробіття, відплив працівників у тіньовий сектор, трудову міграцію за кордон; поширення найму на роботу за індивідуальними договорами; втрата мотивації профспілкового членства. За цю ситуацію значною мірою відповідальна не лише держава, а й профспілки.

Значна кількість громадян вважають членство у профспілках формальним. Через пасивну інформаційну політику профспілковий рух закритий для широкого загалу. Це призводить до віддалення його від громадськості, замикання у власних межах.

Перелік профспілкових проблем можна наводити. Тим часом мільйони рук хочуть праці, мільйони ротів — їсти, тисячі профлідерів, що в керівництві, хоч і не розкошують, але не голодні, тому, мабуть, і мовчать. Щоб засвідчити потрібність суспільству, профспілки повинні вимагати представництва в управлінні державою, домагатися участі у виборах і політичних процесах. Серед пріоритетних завдань розвитку профспілок — не лише активні дії за підвищення заробітної платні (боротьба з її затриманням та безробіттям), а й захист прав найманих працівників у приватизації колишнього загальнонародного майна та землі. Промислова приватизація та ваучеризація, яка передбачала збереження робочих місць, спеціалізації тощо, засвідчила, що всі домовленості витримують хіба до здійснення акту.

Перспектива в розвитку профспілок буде лише тоді, коли вони масштабно і практично організують соціально-економічний і правовий захист тих, хто працює, посилять боротьбу зі зловживаннями.

Головна проблема перед профспілками — пошук нових форм роботи, які відповідали б політичним, економічним і соціальним вимогам сучасного державотворення.

Хто ж оновить інструмент, який за кордоном збалансовує інтереси виробничників і роботодавців та стоїть на противазі можновладцям? Хто ж нарешті зверне увагу на його праведне і шляхетне покликання?

Богдан АНДРУШКІВ,
завідувач кафедри,
професор Тернопільського національного
технічного університету імені Івана Пулюя,
для «Урядового кур’єра»