Віднедавна переймаюся питанням: наскільки має подорожчати проїзд у маршрутках, щоб пасажирам було зручно й вигідно їздити, а власники транспортних засобів не скаржилися на збитковість перевезень? Нині не маємо ні того, ні іншого. Виникають проблеми навіть з регулярністю рейсів. Особливо це помітно у вечірні години.

Хто не стикався з тим, що після 22-ї години, аби дочекатися маршрутки, треба запастися неабияким терпінням? І якщо до подорожчання проїзду було ще так-сяк, то нині можна чекати й півтори години. Скільки за цей час збирається люду і в яких переповнених мікроавтобусах доводиться їхати, вже й не кажу.

Днями, повертаючись із чоловіком зі столичної Оболоні із дня народження, перебували в чудовому настрої. Нікуди не поспішали, насолоджувались теплим весняним вечором, тож вирішили зачекати на громадський транспорт. Наш маршрут: вул. Лайоша Гавро — вул. Будищанська у пізню годину не мав би бути надто людним. Їхати нам недалеко, та й ходять за потрібним нам маршрутом, окрім 31 тролейбуса, ще три маршрутки (150, 478, 573). До речі, одна з них — 150-а — належить Київпастрансу. Проїзд у ній нині коштує немало — чотири гривні.

Доки чекали, звернули увагу на те, що 192 маршрутка, шлях якої збігається з маршрутом тролейбуса №30, ходить з інтервалом 3—5 хвилин. Звісно, завантажена вона «під зав’язку». Мабуть, це й не дивно, адже люд усе прибуває, а тролейбуса немає. Виникає запитання: де тролейбус? Де громадський транспорт, чому не дотримується інтервалів руху? Чому, як годинник, працює лише паралельна 192 маршрутка, а всі інші не надто стараються?

Не вдаватимусь у подробиці нашого повернення додому, скажу лише, що настрій був украй зіпсований. Не врятував ні теплий вечір, ні спів птахів, ні пахощі заквітчаних дерев. Чекали ми свого 31 тролейбуса півтори години. Скоріше з принципу, ніж через економію коштів. Коли врешті зайшли в салон, водій повідомив, що машина вирушає в рейс лише до вулиці Сабурова. Чому не до кінцевої зупинки, ніхто не пояснив. Пасажирів посеред ночі висадили на Троєщині — і йдіть собі далі пішки?

Опинившись у такій ситуації, я одразу згадала про доньку-студентку та її друзів. Як майбутні режисери, вони часто відвідують театри (саме їм, а не кінотеатрам чи диско-барам віддають перевагу). Спектаклі зазвичай закінчуються після 22-ї години, а то й пізніше. Як їм у таку пору добиратися додому? Ми з чоловіком узяли таксі. У студентів навряд чи є такі кошти, та ще за умови, коли вечірні поїздки — не рідкість. То чи варто дивуватися, що за таких обставин значна частина молоді «культурно розвивається» в парадних або на дитячих майданчиках із сигаретами та пивом…

Невже так важко навести лад у системі міського транспорту? Посилання на безгрошів’я — справді вагомий аргумент. Однак де візьмуться кошти у системі Київпастрансу, якщо водії часто не дотримуються інтервалів курсування, внаслідок чого активні пасажири пересідають у маршрутки, залишаючи муніципальному транспорту пільговиків і літніх людей. До того ж маршрути курсування міського транспорту не продумані й часто дублюють один одного. Кількість машин не відповідає інтенсивності пасажиропотоків. Години пік досі радянські, хоч Київ уже давно перетворився з міста робітників на торговельно-чиновницький центр, у якому початок робочого дня не о сьомій чи восьмій годині, а о дев’ятій-десятій. Є ще й Київ вечірній, який також треба розвезти по домівках. Тож не тільки для мене, а й для решти киян актуальним було й залишається питання: коли у системі громадських перевезень буде наведено лад? Чи чиновники й далі киватимуть на нестачу коштів, сором’язливо «не помічаючи» браку елементарного професіоналізму?!