Хто знається на саперній справі, може відразу зауважити, що детонатори без вибухівки не страшні. Але коли взяти до уваги, що такі собі міни сповільненої дії комунальники Харківських теплових мереж заклали ще кілька років тому до льодяних батарей опалення сотень багатоповерхівок, чекати вибуху недовго. Соціального. Бо йдеться про тисячі мешканців, і не лише, впевнений, Харкова, яким уже увірвався терпець стукати у двері владних кабінетів, щоб довести свою правоту: здирання грошей за ненадані послуги (в цьому разі за тепло в оселях) — це неприхований грабунок.

Ось уже четвертий рік поспіль із приходом холодів мешканці будинку 39 на проспекті Петра Григоренка в Харкові з острахом очікують на подачу тепла в їхні помешкання. Як, до речі, і господарі квартир сусідніх п’ятиповерхівок. Адже кожного опалювального сезону комунальники обіцяють улітку провести ремонти, але щозими ситуація лишається без змін: в одних квартирах неймовірна спека, якщо на повну відкрутити вентиль подачі теплоносія, а в інших — льодяні батареї й увімкнені на повну потужність електрообігрівачі.

Проблему розбалансування внутрішньобудинкової системи подачі тепла «УК», до речі, порушував уже неодноразово. Але ні міська влада, ні контролюючі та правоохоронні органи, ні самі тепловики так і не спромоглися навіть на відповідь газеті та мешканцям, котрі засипали різні інстанції зверненнями та проханнями про допомогу.

Народні депутати минулого скликання, до яких зверталися через газету харків’яни, які потерпали від холоду у квартирах, також відмахнулися від такої локальної й дріб’язкової проблеми. Або ж вони просто не читають газет. То можливо, нинішній депутатський корпус врешті регламентує відповідним законом норми і механізми оплати тепла, якщо його немає або недостатньо у квартирах?

Не можна ж користуватися старими мірками, коли дядечко-контролер із тепломереж заходить у квартиру й вимірює півметровим градусником температуру повітря. Йому, як і його керівництву, байдуже, що помешкання обігрівають електроприладами, і згідно з постановами №630 від 21 липня 2005 р. та №151 від 17 лютого 2010 р., за кожний градус відхилення від належних у кімнатах 18 чи 20 градусів тепла оплата знижується аж на 5%. Втрати для комунальників мізерні, як і компенсація для тремтячих від холоду мешканців.

Можливо, до нинішніх народних обранців, що вершать долі України та її громадян під куполом Верховної Ради, дійде ця інформація в газеті і голос людей, які замерзають? Адже бачимо з останніх законопроєктів, що депутати активно переймаються проблемами ЗМІ. Як-от проєкт закону про посилення покарання для ЗМІ за ненадання права на спростування, запропонований Комітетом Верховної Ради з гуманітарної та інформаційної політики. Цікаво, чи не збирається цей комітет ініціювати узаконення відповідальності за ненадання відповідей на критичні виступи ЗМІ хоч би стосовно державних установ та органів самоврядування?

Ось і ці рядки пишу на прохання мешканців багатоповерхівок Слобідського району Харкова. У будинку №39 на проспекті Петра Григоренка на стихійних зборах мешканці заявили: якщо й цього разу їх не почують, вони вийдуть і перекриють рух проспектом.

«За що маємо платити такі гроші з їхніми тарифами? За холодні батареї опалення? Ми й так віддаємо шалені гроші за електрику, бо без обігрівачів замерзнемо», — обурюється господиня квартири з 14 поверху.

«Я ніколи не порушував закону. Але заявляю, що не платитиму за тепло, якого немає. Може, це й буде порушенням, проте ми перекриємо рух транспорту і робитимемо це, доки нам не подадуть тепло і не повернуть вкрадених грошей. Пенсії не вистачає на ці компослуги!» –– з відчаєм каже Олександр.

«Пишімо у прокуратуру, хай з’ясовують», — вигукнув з юрби ще один мешканець.

Хтось із присутніх запропонував звернутися по допомогу до нового голови Харківської облдержадміністрації Олексія Кучера. Адже той, мовляв, пообіцяв опікуватися не лише областю, а й містом, допомагати харків’янам. На недовірливі заперечення такої ідеї молодик зауважив, що є підстави поки що вірити словам нового керівника області, який пообіцяв налагодити в стислі строки постачання тепла в селищі Чкаловське і слова дотримав. «Отож, можливо, відгукнеться й на нашу біду», — аргументував він.

Збори тривали ще довго, бо людям, коли їх ніхто не чує, хотілося хоч висловитися. Вони, ми всі й справді доведені до відчаю. А детонатори, закладені комунальниками, так і чекають на найменшу іскру.