Водійські права я отримав понад двадцять років тому. За цей час об’їздив за кермом власного автомобіля як рідну Житомирщину, так не раз добирався до самого синього, чи то пак, Чорного моря. І жодного разу не мав жодних претензій до працівників ДАІ, як, до речі, і вони до мене, бо не так вже складно шанувати правила дорожнього руху, написані, як не раз нагадували викладачі в автошколі, кров’ю загиблих на дорогах.

Не дивно, що я досить скептично ставився до «водійських страшилок» про «загребущих» автоінспекторів, які переймаються не стільки безпекою учасників дорожнього руху, скільки поборами з водіїв. На моє ще недавнє переконання, останні самі провокують міліціонерів, намагаючись малою кров’ю відкупитися від справедливого і цілком заслуженого ними покарання, а потім ще звинувачують власників смугастого жезла у смертних гріхах.

На жаль, недавно поїздка на Хмельниччину похитнула мої переконання. На виїзді із Хмельницького у бік Києва мій автомобіль зупинили, і бравий автоінспектор, представившись за всією формою, повідомив, що я грубо порушив правила, поїхавши прямо зі смуги руху, призначеної виключно для повороту ліворуч.

Упродовж буквально десятихвилинного спілкування із прапорщиком і капітаном мій «гріх» повторили ще чотири водії, в яких справа так і не дійшла до складання протоколу. Отож коли молодший за званням лицар смугастого жезла ненав’язливо запитав, чим я можу допомогти рідній міліції, я розсудливо вирішив наслідувати приклад інших порушників правил дорожнього руху, хоч до цього ще ніколи і нікому не давав «на лапу».

Переглянувши запис відеореєстратора автомобіля, пересвідчився, що справді порушив правила дорожнього руху. Ось лише масовість аналогічного нехтування ними саме в цьому місці спонукає до очевидного висновку: далеко не все зроблено, щоб вимогу дорожнього знака довести до адресатів. Як засвідчив відеозапис, білі стрілки дорожньої розмітки на потрібній мені смузі руху фактично напівстерті, а на призначеній лише для повороту ліворуч їх нема зовсім. Не знаю, чи у Хмельницькому ДАІ подавали припис про їх відновлення автодорожніми службами і чи взагалі стежать за такими дрібницями, а ось що це місце стало хлібним для збирання дані з порушників — безсумнівно. Чи не з цієї причини тут довірили нести службу не якомусь там сержантові Петренку, а відповідальним людям із зірками на погонах, що мимоволі спонукає до малоприємних припущень. Особливо з огляду на те, що автоінспектори знали: перед ними журналіст, а тому чи то їх сміливості, чи то зухвалості залишається тільки подивуватися…