«Моя поразка зветься Берестечком…» — прорік пошматований у прямому й переносному значеннях слова і вкрай пригнічений Богдан Хмельницький в історичному віршованому романі Ліни Костенко «Берестечко». Таким його, здається, ще ніхто й ніколи не бачив.

Образ народного героя вдало створив народний артист України, директор та художній керівник Рівненського обласного академічного музично-драматичного театру Володимир Петрів. Разом із режисером вистави Олександром Дзекуном він удостоївся за роботу «Берестечко» Шевченківської премії — і цим багато сказано.

Можливо, тому й удостоїлись, що надихало їх на роботу саме Берестечко, яке ось тут, зовсім поряд, за сотню кілометрів від Рівного.

…Дев’ята п’ятниця після Великодня традиційно збирає на Козацьких могилах людей, що звідусюди приїздять вшанувати полеглих козаків і зміцнити свій український дух. Адже саме тут, у селі Пляшева Радивилівського району, в 1989 році вперше на території Рівненщини замайорів жовто-блакитний прапор. Цьогорічна поважна дата — 362-а річниця битви під Берестечком — вкотре зібрала тих, для кого незалежність рідної держави — не порожній звук, хто крокує цим життям з Україною в серці.

А втім… Саме за роки нашої незалежності Козацькі могили бачили різне: було це святе, вмите козацькою кров’ю місце, і передвиборчою трибуною, й ареною для з’ясування стосунків з допомогою стусанів. «На два жупани — три гетьмани», — сказав, як зав’язав, наш народ. Виходить, таки не робимо належних висновків з історичних подій.

Менталітет не дає змоги? І це тоді, коли поляки вже кілька років поспіль приїздять на Козацькі могили і, схиливши голови в зажурі, вшановують пам’ять українських козаків… Скільки ще треба років, десятиліть чи століть, аби й ми «переросли» оте, як на мене, зневажливе, про двох українців і трьох гетьманів?

Можливо, саме тому, що в суспільстві ще немає відповіді на це запитання, у Берестечку — табу на мітинги на території заповідника: натомість тут є історичні реконструкції, фестивалі народних промислів, козацькі редути і багато інших атракцій — як, зрештою, у всьому світі.  

Справді, не оплакувати, а пишатися маємо козаками, які щиро прагнули незалежної держави. І виховувати дітей не на поразках, а на перемогах — нехай навіть на перемозі духу. Адже й у Ліни Костенко Богдан, який опанував себе, врешті-решт каже: «Життя людського строки стислі, немає часу на поразку».  Тож поспішаймо достойно жити і так само достойно шанувати народних героїв.